"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Виростеш, онучку, виростеш, але вбивати людей не можна. В писанi┐
святому сказано: не украдь, не убий. За те бозя кара║.
- А бозя покарав Потоцького?
- Над магнатами, дiточки, i сам господь не владен.
Клямкнули хатнi дверi, i на пiч потягнуло холодом. Бабуся змовкла,
пригорнула онукiв до себе.
- Добрий вечiр, - чути батькiв голос.
- Добрий вечiр. Вечiр добрий, - вiдповiли рiзноголосо дiти, дружина i
теща.
- Чого так затримався? - пита║ Ксеня, пораючись бiля столу.
- Отож послабував, утвар у храмi позапорошувалась, паперть на сажень
задуло снiгом, а свят-вечiр не за горами, потрiбно ж дати лад усьому. I з
пiвчою трохи поморочився.
- Ой Арсене, Арсене, - зiтха║ Ксеня. - Не шану║шся ти, зовсiм не
шану║шся. Мiг би ще якийсь день-два полежати дома, добре зна║ш свою
недугу...
- Знаю, жiночко мила моя, знаю, та нема коли одлежувати боки. От i нинi
приходила Оксана Петрiвна.
- У пiвчу?
- Нi. Загадувала нашим дiвчатам та парубкам приходити вечорами до
школи, хоче навчати ┐х грамоти.
- А ти до чого там?
- Мене просила, щоб я учив школярiв спiвати хором.
- Церковних пiсень?
- I церковних, i простих, народних.
- Зможеш?
- Спробую, не святi ж горшки лiплять. Вiзьмуся пiсля рiздвяних вакацiй.
Ех, якби ж то дав бог здоров'я. Сподiваюся, скоро полегша║, а весною...



2

Не полегшало взимку, не полегшало й весною. П'янким медоцвiтом
повнились пушкарнянськi садки, наливалися силою й красою, мрiйно
виглядаючи ранн║ лiто. Днями лагiдне сонце гладило зеленi ниви, заливало
слiпучим золотом подвiр'я, вiкна, а вечiрню сiльську тишу колисали й
шматували першi солов'┐.
Тiльки Арсен усього того вже не бачив i не чув. Учора, якраз через
мiсяць пiсля смертi тещi, перед свiтанком згорнув на грудях працьовитi
руки, густо пересотанi темними жилами, i назавжди стулив зволоженi вi┐.
Мабуть, хотiв сказати щось доконче потрiбне й важливе, та не встиг - на
ясному чолi ще довго мрiла думка, немовби просилася, щоб ┐┐ розгадали,
зрозумiли.
Помер чоловiк, наче на рiвнiй дорозi обломився. Останнi днi тяжко
мучився. Не спав, не ┐в, не говорив, навiть не стогнав, мовчки тамуючи
сво┐ шаленi болi. Часто самими очима води просив - супроти нестерпно┐
жари. Дихав важко, хапливо, захлинався.
I сорока рокiв не протягнув, завчасу осиротивши малих дiтей, покинувши
молоду жону. Сухоти загризли. Нiщо не допомогло - нi припарки, якi щодня