"Улас Самчук. На тведiй землi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

перший роздiл мо║┐ патетично┐ сонати закiнчився iдiлiйним фiнале.



II

Якийсь, зда║ться, китайський мудрець, мав сказати, що для того, щоб
зробити тисячу миль дороги, необхiдно зробити один перший крок - мудрiсть
очевидно незаперечна, але iнший жидiвський мудрець, бiблiйний цар Давид,
додав до цього, що "шляхи тво┐, Господи, неiсходимi i мудрiсть твоя
незбагнута".
Проходимо не тисячу миль, проходимо десятки й десятки тисяч, шука║мо
свого мiсця i ось знаходимо його пiд горбиком, записане на, вас у актах
адвоката Гуменного. На цьому мiсцi сто┐ть невелика споруда з дверима i
вiкнами. У нiй ви ма║те право сидiти, спати, ┐сти, читати газету i мати
тривалу адресу, на яку посилатимуть вам рахунки, пакунки i листи зо всiх
континентiв свiту. Мiсце, яке ви вважа║те сво┐м.
Зрештою, я завжди подивляв i любив будови, ще з часу, коли будувались
вони з сiрникiв, патичкiв, пiску, болота на спiлку з мамою в iмперi┐
дитячо┐ уяви. Пiзнiше, захоплювався ними i в книжках, i в життi, у великих
мiстах, у малих селах, як у себе дома, так i далеко поза домом. I однаково
чи це були древнi та║мничi замки, незбагнутi пiрамiди, роскiшнi палацi, а
чи просто стрункi теперiшнi мешканевi i не мешканевi споруди, якими
обросла, як губками, цiла плянета.
В зарисах будови та┐ться мiстика людського серця, вибухова сила душi,
напруженiсть м'зiв, це нарештi фiлософiя безконечно видозмiнного
пульсування та║мничих законiв, що приковують нас до землi на самому днi
атмосфери. Ми, як полiпи, прилипа║мо до тiла плянети, вгриза║мося в ┐┐
твердiнь, обклада║мось мурами, стiнами, дахами, щоб протиставитись велiнню
стихiй i ворожостi протидiяння. Разом з домом вироста║ в нас i бiля нас
безпека, сила, твердiсть, оборонна наснага.
У мо┐й уявi всi матерiяльнi споруди, чи були спорудами людей на землi,
чи коралiв у водi, чи птахiв на деревах, чи звiрят пiд землею, будили
такий же подив, як споруди атома, космосу i цiлого всесвiту.
Я жив у однiй системi пробiркового життя, у якiй людинi засадничо
вiдiбрано право дому. Цю привiлегiю iнтимного, особистого, радiсного
будування дитини, людини, комахи, птаха присво┐ла собi збiрна, обезличена
кабалiстично-нетерпима iстота, яка обернула будiвництво у камiнь i бетон,
а мешкання у "житлову" i звузила його до кiмнати, пiв кiмнати, а чи просто
мiсце на лiгво. Мiльйони майстрiв будiвництва опинилися поза межею
будування, прикованнi на все життя до холодно┐, безоб-лично┐ доктрини.
До цих мiльйонiв належав також i я. Будова для мене була мрi║ю, я
нiколи не жив у помешканнi, я нiколи не сягав поза одну кiмнату, я
тридцять вiсiм рокiв затратив в тузi за мiсцем людини.
I, зда║ться, щойно тепер на цьому мiсцi пiд горбиком я перемiг цю тугу.
Це чиста, справжня, намацальна реальнiсть. За певну кiлькiсть рокiв, я
звiльнюся вiд боргiв i стану неподiльним паном цього, закрiпленого за мною
законом Божим i людським, мiсця. Я витисну свою форму, засную родинну
сiтку i дам нащадкiв.
А тим часом, пiсля початкових крокiв мо║┐ блискучо┐ комерцiйно┐