"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

торкалися ┐х ягiдок, вони проривалися джерелом молока, i Марiя пила з
насолодою та щирим завзяттям, властивим справжньому борцевi за iснування.
В ┐┐ жили вливалися новi червоно-бадьорi частинки життя, яке з
неймовiрною майстернiстю будувало клiтинки, розтинало ┐х, лiпило чудеснi
вибагливi форми вiнця творiння. Творилися великi та║мницi, i першою з них
було прозрiння очей i пiзнання сонячного свiтла.
Була весна, цвiли дерева, кричали птахи, i парувала пiтна чорна земля.
Пiзнiше щодня сходило сонце i щодня заходило. Цвiт опадав, сiявся
легким пухом, торкався землi й стлiвав. На гiлках зав'язувалися зелепухи,
обтрушували ознаки зародження, бiльшали i квапилися дозрiти.
Сонце весь час працювало. Засилало зливу, наганяло пелехатi хмари,
бризкало, грюкотiло та ставило вiд краю до краю семибарвну веселку.
Зелений лист тодi обтяжений прозорими краплями, китяхи недоспiлих яблук
оздобленi рубiнами, топазами, аметистами. Похиленi лани пшеницi зводять
спини, нiби ченцi по довгiй молитвi."
Земля поверта║ боки. Вишнi, черешнi набули властивих барв, барв кровi
та сонячного променя. Вони прозорi хрустально. Яблука, сливи й виноград
налилися соками i також прозорi. Пити й п'янiти хочеться. Лiси загорiлись
пожежею, горiли не стлiваючи. Полум'янi язики вiдривалися вiд гiлок,
поволi спадали до землi й кричали пiд ногами.
А пiсля озивалася пiвнiч. Великий Вiз скочувався далеко вниз, зорi
чiтко хрусталiли на сталевому небозводi. Курчилася сердитим кулаком земля
i натягала м'яку бiлу рукавицю.
Маленька Марiя йшла вже з життям. Не раз прокинеться вiд сну, нап'║ться
з материного лона пахучого напою i наповня║ться радiстю... Белькоче,
пiднiма║ до самого носа ноженята, завзято паца║ ними, розчепiрю║ ледь
помiтнi пальченята, а руками ловить щось настирливе перед очима. Стiльки
працi, простору. Таке чудесне й смачне молоко!..



II

I так Марi┐ пiшов шостий рiк. п┐ голiвка вкрилася чорними м'якими
кучерями, оченята горiли кусниками полiрованого антрациту. Батька кликала
татом, матiр - мамою. Любила це робити безупинно. Але мати ┐┐ в той час
застудилася й дiстала страшну хворобу. Кашляла, хапалася за груди. Тi
пишнi, колись повнi молока груди зiв'яли тепер i висохли.
Батько працював у каменоломнях. Тодi починали будувати будинки з
каменю, i батько не вилазив зi скали. Вiн мав велику бороду i вуса. Прийде
ввечерi натомлений додому, скине мокре взуття, сяде коло столу i жу║
кусень хлiба або бараболю "з мундирами". Марiя одразу коло нього.
- Тату!..
- А що, доню?
- Мозна до вас на луцi?..
-Ну, ходи, ходи...
Вмоститься "на луцi" i що ж?.. Отак сидiти спокiйно i слухати, як тато
диха║, дивиться, як поволi жу║, як ворушиться його борода i моргають вуса.
О нi! Нащо ж тодi тi вуса i та борода такi великi й такi м'якi? Так i
просяться запустити у них рученята i потягати як слiд. I Марiя береться