"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Лазещини, Стебного. Були там i всi Манiвчуки.
Батько довго вагався, чи ┐хати йому туди на зарiбки, але було це так
вигiдно, що рiшився. I от по┐хали. Який чудеснiй був день. Заморожений
снiг переливався мiльярдами дiямантових барв. Ялини, нiби з хрусталю.
Жарiюче червоняве сонце вiнчало могутнiй срiбний шпиль Говерлi.
Гiрськi дороги вузькi i сховзькi. Поволi собка║мо пiд гору, пряму║мо до
мiсця, де приготовленi нашi колоди. Недалеко вiд них стоять чи┐сь воли.
- Гей, чи┐ то бики? - гука║ батько. I тут з юрби людей вiд ватри
озвався Манiвчук:
- А тобi що до них?
- Та вiзьми ┐х з дороги геть!
- Не на головi чейже стоять.
- Ади, мушу про┐хати. Дерево онде мо║.
- А мо║ по-тво║му не дерево? Заберу то й про┐деш, каже задиркувато
.Манiвчук. Вiн певний себе. пх три здорових чоловiкiв. Але батько не дався
довго водити за нiс. Зiскочив з саней до Манiвчукових волiв i шмагнув по
них корбачем.
- Не кивай волiв! - пiдскаку║ з буком Манiвчук. Голос рiзкий, горловий.
- То прийми ┐х собi з дороги, - майже спокiйно перечить батько й гонить
далi.
Манiвчук стрiба'║, мов кiт, i бемц батька по головi. А бук порядний.
Мить, i ми коло них. Замигали над головами буки. Хтось крикнув. З гори
летять ще два Манiвчуки.
Батько був дужий. Ми також хоробро й уперто змагалися. Хтось з
Манивчукiв хроснув старшого брата Юру по головi й тому потекла юха. Батько
зобачив, плигнув на колоду й високо занiс кiлка над головою напасника але
лiва нога сховзнулася й попала мiж двi колодi. Манiвчук наскочив ззаду,
шарпнув батька за кожух i той полетiв у низ. Нога, що була мiж колодами,
згучно в суглобi трiснула й старий болючо викрикнув. В ту ж мить Павло
встиг мазнути Манiвчука буком по лисинi. Удар був влучний i ворог клякнув
у снiг. Снiг забарвився на червоно. Батько лежав i йойкав. Ногу в колiнi
зтрощив.
Надбiгли люде й решту бойцiв розвели. На мiсцi бойовища лишилося двох,
яких забрали на сани. Ми всi вийшли з меншими чи бiльшими ранами, але
трималися на ногах.
Повезли батька до дому. Дорогою нога ,розпухла так що немогли стягнути
гачiв, прийшлося розпорювати. Мати тоншила, йойкала. Юра обмив свою пику й
погнав до Рахова до лiкаря. Але того не було дома й наш старий два днi
пролежав з переломленою ногою без лiкарсько┐ опiки. Домашнi "лiкарi"
лишень намучили й порядно йому нашкодили
Вилiкувати ногу цiлком не вдалося. Лишився старий кривим до смертi. До
того ще тягалися вороги пару рокiв по судах, заробили адвокати,
випорожнили сво┐ че-реси, але й на тому ще не кiнець.



3

Зо всiх нас братiв найкращим видався середнiй - Павло. Високий,
стрункий, дужий i прудкий, мов тятива Очi сiрi, гострi. Кулак твердий i