"Улас Самчук. Волинь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

завше переслiдують, i як його сьогоднi мама вибили за те лише, що вiн
"нiчого не робив, тiльки Хведот крутив кирата".
Той розумi║ його. Да║ йому багато, багато грошей, купу║ йому новi
штани, кашкета з околушками та звiздою, чобiтки тi довгожданi, вимрiянi
роками чобiтки та ще й з лакерованими халявами, як у Харитонового Iлька,
або iще кращi.
I тодi Володько прийде додому. Виложить на стiл цiлу купу грошей i
скаже: "Ось, хоча мене всi не любили, били i сварили, але вiзьмiть собi
оце все". Скаже це, а сам: "будьте здоровi" - i пiде собi назавше з дому.
Ах, як тодi "вони" шкодуватимуть усi, що його не знали, що вiн усе хотiв
лише добре робити, а його за те завше лиш били та били... Розважа║, що то
вiн кому купить. Батьковi добрi чоботи - витяжки на три карбованцi. Мамi
м'якi, теплi на зиму виступцi, щоб ноги ┐м не приходилось на печi грiти...
Але в той час чу║ рiзкий, розбитий голос:
- А де тебе нечиста сила носить! Володьку, Володьку! А йди-но, чмано
замурзана, обiдати!
Мати. Знов мати. Всi мрi┐, нiби тiнь, злиняли i розвiялись. Крути не
верти, а треба злазити з горища, перед грiзнi очi батька, бо мати... Де
там. "Вони не втримаються, щоб усього не розказати татовi".
Обтер вогкi очi кулачком, i хоча кликали якусь чману, одначе вiн зна║,
що протестувати тут дарма. Устав i полiз по драбинi униз.
Одначе мати нiчого про Володьковi вибрики не згадувала. Балачка велася
навколо нових чуток, що кодують мiж людьми. Кажуть, нiбито "нiмецький цар
хоче воювати на руського, бо руський цар не хоче дати нiмецькому хлiба".
Дивно воно.
Володька це непоко┐ть: "Як то так? Один цар вою║ другого. Такi багатi.
Всього мають досить. Буцiмто й направду нiмецький цар не ма║ хлiба. Щось
це не дуже так". Зрештою, "хай прийде вiн до кого-небудь та купить собi
хлiба". Навiть хоч би й "до нашого тата". Наш тато мають усього п'ять
десятин i ще мусять ┐х корчувати, а й то у них ║ хлiб. А у нiмецького царя
цiле царство.
Мiж батьками з цього приводу почалась розмова, i вони, Богу дякувати,
забули про "Володьковi вибрики".



ДЕНЬ БОЖИЙ

Хутiр Матвiя розлiгся попiд пригiрком, укритим сосновим i мiшаним
лiсом, проти сонця, над берегом невеличко┐ рiчки Лебедiвки. Джерело рiчки
у Дерманi, звiдки три роки тому вибрався Матвiй з родиною на п'ять
десятин, що ┐х купив у лебедського пана, почав тут господарство. Воно-то
замало... п'ять десятин, бо до того бiльш як половина з них ще з пнями, а
з чверть пiд лiсом, що належить острозькому жидовi Таксаровi. Та що вдi║ш?
За свою працю, по часi, можна ще дещо прикупити, щоб на кожного бахура хоч
по двi десятини припало, коли Бог не дасть┐м бiльше дiтей.
Купити то воно легко сказати, але купля та не з маком да║ться. От хоч
би й цi п'ять десятин. Вiн же женився ще у дев'ятнадцять лiт. Дитячi й
парубочi лiта проробив у дворi, то на чехах, а опiсля гiрка, гiрка праця
вже дома у гуртi, жонатим, при батьковi й братах, бо залишив йому батько у