"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора Василь у вiдповiдь лише руками розвiв. Ну й Танька! Рота вже не дає
розкрити. - Взагалi-то Таня правильно каже, - зауважив Степан. - Ти, Василю, як хочеш, а я з нею згоден. Треба допомагати. - Та я ж просто так... - знiтився Василь. - Хiба я не бачив, якi там сходи? А я, мiж iншим, свої сходи сам вiдремонтував. I нiчого, тримаються. Батько навiть похвалив за це. - Там ще дверi висять на однiй завiсi, - згадав Степан. - А у нас, здається, є зайвi завiси. - А я б вiкна помила, - сказала Таня. - Я люблю вiкна мити. I в хатi побiлила б... - Все це однi розмови, - сказав Василь. - А от чи згодиться Ядвiга Олiзарiвна? - Що ти скажеш? - запитав Степан у кота. Той у задумi затарабанив по землi обрубком хвоста. - Хто її знає, - врештi сказав вiн. - Проте, гадаю, спробувати можна. "СКУБИ, СТЕПАНЕ, СКУБИ!" - То чого ж ми тодi сидимо? - пiдвелася Таня. I тут її погляд зупинився на бруднiй, скуйовдженiй шерстi Аристарха. - Слухай, а чому б заодно i тебе не причесати? - запитала вона. Вiд тих слiв Аристарх пiдстрибнув, мов обпечений. - Що-о? - вигукнув вiн. - Мене, заслуженого, бойового, чаклунського - А й справдi, чом би тобi не скупатися? - сказав Степан. - Ну, знаєш... - тiльки й знайшовся що вiдповiсти на те Аристарх. - Ти краще сам подумай: навiщо менi отi вашi причiсування та купання? Я ж кiт особливий! Для мене реп'яхи все одно, що нагорода за бойовi заслуги. - Воно-то так, - зауважила Таня. - Але хiба самому не приємно бути чистим та охайним? От моя Мурка, наприклад... - Ти вже вдруге про неї згадуєш, - сказав Аристарх. - Ото краще взяла б та й познайомила мене з нею, нiж забивати собi голову всiляким причiсуванням. Я, звiсно, кiт-самiтник, проте iнколи навiть менi кортить погомонiти з подiбними до себе. - А чого ж, - охоче згодилася Таня. - Можу хоч зараз вас познайомити. Хочеш? - Не маю нiчого проти, - згодився Аристарх. Вiн iшов слiдом за Степаном i продовжував, нi до кого зокрема не звертаючись: - Так-так, з подiбними до себе. Хоча, коли поворушити мiзками, якi вони подiбнi? Так, зовнi лише. Сидять собi вдома з ранку до ночi i з ночi до ранку. Що вони взагалi бачили в цьому життi? Анiчогiсiнько. Уявляю, як зараз ця Мурка роззявить рота вiд здивування i заздрощiв. Так-так, вiд заздрощiв! Бо кому-кому, а вже менi є про що розповiсти. Та таке, що їм навiть не снилося! Проте розповiдi не вийшло. Варто було Аристарховi побачити Мурку, як вiн, мов вкопаний, зупинився. Заслужений чаклунський кiт довго й неклiпно дивився на домашню кiшку, потiм мiцно, немов вiд слiпучого сяйва, |
|
|