"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Чому це через нас?
- Бо пiсля вас лак у СТУПi пiшов трiщинами. Варто комусь iз людей без
дозволу хазяйки забратися до СТУПи, як вiн одразу трiскається. А з трiщинами
вона не полетить.
- А кропива навiщо?
- Новий лак потрiбен.
- З кропиви? - здивувався Степан.
- Не тiльки. Та кропиви треба якнайбiльше. Добрячу копицю. Або навiть
двi. - I Аристарх важко зiтхнув. - Це ж стiльки часу пiде! Тижнiв два, не
менше. А ще кануперу треба, деревiю, котячої м'яти... Слухайте, а чому б вам
менi не допомогти? - несподiвано запропонував Аристарх. - Чому б вам самим
не натягати кропиви он туди? - вiн кивнув у бiк самiтного будинку.
- Хе, - сказав Василь. - Пошукай дурнiв у iншому мiсцi.
Вчорашня поразка, схоже, анiскiлечки не вплинула на нього. Взагалi
Васько був людиною виключно хороброю. I кожна поразка лише додавала йому
сил.
- При чому тут дурнi? - образився Аристарх. - Я вам дiло пропоную. Чим
швидше ми полакуємо СТУПу, тим швидше вiдлетимо.
Дiти перезирнулися мiж собою, їх це влаштовувало. Бо надто вже мала
радiсть - цiлий день не скидати шолома.
- Ми б допомогли, - сказав Степан. - Так тiльки ж вам не можна вiрити.
- Чому це не можна?
- Тому що ви знову влаштуєте якусь пастку.
Аристарх похитав головою.
- Зараз нам не до пасток. I взагалi я тепер проти того, щоб тримати вас
у льосi чи ще десь. Бо хто ж тодi менi їсти приноситиме? А готувати самим у
нас немає часу. I взагалi...
- Ну, гаразд, - сказав Степан. - Припустимо, що ми тобi повiрили. Але ж
є ще й твоя хазяйка...
Аристарх озирнувся, аби переконатися, чи не стежить за ним Ядвiга
Олiзарiвна. Тодi шаснув до яру i через якусь хвилину вже стояв бiля дiтей.
- Я знаю, що ви хлопцi надiйнi, - сказав вiн i знову озирнувся, - i те,
що я вам скажу, залишиться мiж нами. Справа в тому, що моя хазяйка зараз
немiчна, мов дитина, її чаклунських сил вистачає лише на те, аби замаскувати
СТУПу. Так що боятися вам нiчого. Можете смiливо ходити до того часу, доки
лак на СТУПi не засохне. А це трапиться не ранiше, нiж через мiсяць.
- А потiм?
- Потiм видно буде. Але, гадаю, що хазяйка за вами бiльше не
полюватиме. Учениця може бути слухняною лише тодi, коли її захопити
зненацька.
Дiти замислилися. Хтозна, може, Аристарх i не обманює.
А Ядвiга Олiзарiвна i справдi почувала себе так, як почуває кожна стара
жiнка. Вона повiльно сновигала вiд печi до столу з травами, часто сiдала на
лаву i вiдпочивала.
В печi горiло багаття. На цей раз воно було справжнiм. На ньому стояло
кiлька горщикiв iз зiллям.
- I де того Аристарха носить? - пробурчала вона i виглянула у вiкно.
Але воно було надто брудним, щоб щось розгледiти. А мити його нiколи, бо й
без того роботи було бiльше, нiж досить.
Зненацька знадвору долинули якiсь звуки. Ядвiга Олiзарiвна важко