"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автораi взагалi збиткуються над тобою.
- Нiхто мене... не ображав. Баба-яга скрушно зiтхнула. - Знову ж таки неправда. Ми, Таню, чимало знаємо про тебе. Знаємо, як тобi несолодко доводиться. Тi, кого б ти хотiла мати за товаришiв, дружити з тобою не хочуть. Я ж бо своїми очима бачила, як вiн, - Ядвiга Олiзарiвна кивнула на Степана, - збиткувався над тобою. I це, мабуть, не вперше. До того ж, ти живеш у старої, хворої баби. I замiсть того, щоб розважатися, як всi нормальнi дiти, ти змушена з ранку до пiзньої ночi працювати в городi, прибирати в хатi i на подвiр'ї... - Так це ж неважко, - заперечила Таня. - I не така вже в мене стара та немiчна бабуся... - Коли дорослi говорять, дiти повиннi мовчати, - зауважила баба-яга. - До речi, колись я теж була, як i ти, самотньою, нiкому не потрiбною дiвчинкою. I, вибач, такою ж невродливою. З ранку до вечора прибирала я за старшими, намагалася догодити всiм i кожному. Та, окрiм стусанiв i образ, нiчого в своєму життi не бачила. Тож мало-помалу зненавидiла тих, хто називає себе людьми. Я мрiяла лише про те, як би розплатитися з ними за все, що довелося зазнати. На щастя, доля звела мене з лихою чаклункою i та взяла до себе в науку... - Ядвiга Олiзарiвна помовчала. - Ось що, дiвчинко, трапилося зi мною. Що ж, нехай ти ще не вчинила нiкому нiчого лихого. Та, повiр менi, це можна виправити дуже швидко. I треба. Тож коли хочеш помститися комусь - лише скажи! I я даю чесне чаклунське, що не тiльки подарую тобi життя, а й вiзьму до себе в науку. Ну то як - згода? - Нi... - тихо, але твердо сказала Таня. - Не потрiбна менi така наука. Баба-яга похитала головою. - Це твоє останнє слово? - Так. - Ну що ж, так тому й бути. Жаль менi тебе, проте нiчого вдiяти не можу. Ти сама вибрала свiй шлях... Баба-яга пiдiйшла до печi i поправила кiлька полiняк. Звелiла Аристарховi: - З завтрашнього ранку приготуй побiльше хмизу. А я поки що дам їй сонного зiлля. - Буде зроблено, - пообiцяв Аристарх. Весь цей час Степановi здавалося, нiби вiн бачить якийсь жахливий сон. I лише тодi, коли Ядвiга Олiзарiвна пiдiйшла до печi, вiн наче прокинувся. - Вiдпустiть її! - вигукнув вiн i зiрвався з мiсця. - Не чiпайте, кажу! Проте Аристарх був напоготовi. Не встиг Степан зробити й кроку, як кiт чорною торпедою вилетiв з кутка i врiзався в хлопця з такою силою, що той покотився до дверей. Степан з зусиллям пiдвiвся. Болiло плече, кiмната ходором ходила перед очима. - Не чiпайте її... - з зусиллям вимовив вiн. - Краще вже мене замiсть неї... - Прийде i твоя черга, - коротко зауважила Ядвiга Олiзарiвна i звелiла Аристарховi: - В погрiб його! - Правильно, - пiдтримав її кiт. - Нехай трохи прохолоне там. А то бач, який гарячий! |
|
|