"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автораземлi немає жодного, м'яко висловлюючись, некрасивого вчинку, на який би
вона була нездатна. I кiт Аристарх з диявольською посмiшкою подивився на непорушних дiтей. - А вам представлятися не треба, - вiв вiн далi. - Нам i без того вiдомо, що оцей представник чоловiчої статi має дванадцять рокiв i мiж людьми носить iм'я Степана Коваленка. Дiвицi ж, Тетянi Грушко, стукнуло одинадцять. Отже, запишемо... Звiдкiлясь в його лапах з'явився чорний блокнот, i кiт почав щось креслити в ньому кiгтем. - Значить, так: Степан Коваленко i Тетяна Грушко. Прибули дев'ятого липня три тисячi вiсiмсот п'ятдесят восьмого року. Мета прибуття - перетворення в копчену продукцiю. I Аристарх облизнувся. - Кинь блазнювати, - зупинила його баба-яга i стукнула рогачем по долiвцi. - Хоча, звичайно, ти правильно сказав про копчену продукцiю. I хтось iз вас стане нею завтра по обiдi, а хтось - трохи пiзнiше. Чуєте - завтра по обiдi! - Баба-яга подивилася на завмерлих дiтей таким поглядом, нiби уявляла, який вигляд вони матимуть завтра по обiдi. - Проте є ще один вихiд, - продовжувала вона. - I якщо ви дiти розумнi, то ним скористаєтеся. Розкажiть, кому й що ви зробили поганого, i я, так тому бути, помилую одного з вас... Хто почне першим - ти, дiвчинко? Таня дивилася на бабу-ягу круглими очима. - Ви, бабусю... мабуть... жартуєте, еге ж? - затинаючись, почала вона. - Звiдкiля це ти взяла? - Так всiм же вiдомо, що бабу-ягу можна зустрiти хiба що в казках. - Що ви, люди, знаєте про неї? Нiчого. А вона, мiж iншим, може бути ким завгодно. I не лише в казках... Тiєї ж митi Ядвiга Олiзарiвна щезла. А на тому мiсцi, де вона щойно сидiла, з'явився горобчик i почав бадьоро чистити своє пiр'ячко. Вiд несподiванки дiти здригнулися. Навiть кiт Аристарх - i той розгубився. Проте тут же в його очах спалахнув кровожерний вогник. Аристарх нервово облизнувся i приготувався до стрибка. - Не смiй, негiднику! - квапливо цвiрiнькнув горобець голосом Ядвiги Олiзарiвни i перетворився на бiлого лебедя. Лебiдь витягнув довгу шию i з усiєї сили цюкнув кота межи очей. Аристарх з пронизливим нявканням рвонув у куток i причаївся там межи снопiв прив'ялої трави. А на лавi вже сидiла прекрасна принцеса у вигаптуваному срiблом i золотом одязi. Ще мить - i принцеса перетворилася на звичайнiсiньку сучасну жiнку, яка, мов двi краплини води, нагадувала Валентину Петрiвну, класного керiвника Степанового класу. Пiсля цього Ядвiга Олiзарiвна знову стала бабою-ягою. - Продовжувати ще чи не треба? - запитала вона. - Вистачить, - подав голос Аристарх. - А то, чого доброго, ще мишею станеш. Вiдповiдай потiм за тебе. - Не турбуйся, - вiдповiла Ядвiга Олiзарiвна i знову звернулася до Танi: - Тепер, дiвчинко, твоя черга. Розказуй, що й коли ти зробила поганого. - Менi... менi немає чого розказувати, - прошепотiла Таня. - Так я тобi й повiрила! Ну гаразд, розкажи тодi, як тебе тут ображають |
|
|