"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

землi немає жодного, м'яко висловлюючись, некрасивого вчинку, на який би
вона була нездатна.
I кiт Аристарх з диявольською посмiшкою подивився на непорушних дiтей.
- А вам представлятися не треба, - вiв вiн далi. - Нам i без того
вiдомо, що оцей представник чоловiчої статi має дванадцять рокiв i мiж
людьми носить iм'я Степана Коваленка. Дiвицi ж, Тетянi Грушко, стукнуло
одинадцять. Отже, запишемо...
Звiдкiлясь в його лапах з'явився чорний блокнот, i кiт почав щось
креслити в ньому кiгтем.
- Значить, так: Степан Коваленко i Тетяна Грушко. Прибули дев'ятого
липня три тисячi вiсiмсот п'ятдесят восьмого року. Мета прибуття -
перетворення в копчену продукцiю.
I Аристарх облизнувся.
- Кинь блазнювати, - зупинила його баба-яга i стукнула рогачем по
долiвцi. - Хоча, звичайно, ти правильно сказав про копчену продукцiю. I
хтось iз вас стане нею завтра по обiдi, а хтось - трохи пiзнiше. Чуєте -
завтра по обiдi! - Баба-яга подивилася на завмерлих дiтей таким поглядом,
нiби уявляла, який вигляд вони матимуть завтра по обiдi. - Проте є ще один
вихiд, - продовжувала вона. - I якщо ви дiти розумнi, то ним скористаєтеся.
Розкажiть, кому й що ви зробили поганого, i я, так тому бути, помилую одного
з вас... Хто почне першим - ти, дiвчинко?
Таня дивилася на бабу-ягу круглими очима.
- Ви, бабусю... мабуть... жартуєте, еге ж? - затинаючись, почала вона.
- Звiдкiля це ти взяла?
- Так всiм же вiдомо, що бабу-ягу можна зустрiти хiба що в казках.
Баба-яга похитала головою.
- Що ви, люди, знаєте про неї? Нiчого. А вона, мiж iншим, може бути ким
завгодно. I не лише в казках...
Тiєї ж митi Ядвiга Олiзарiвна щезла. А на тому мiсцi, де вона щойно
сидiла, з'явився горобчик i почав бадьоро чистити своє пiр'ячко.
Вiд несподiванки дiти здригнулися. Навiть кiт Аристарх - i той
розгубився. Проте тут же в його очах спалахнув кровожерний вогник. Аристарх
нервово облизнувся i приготувався до стрибка.
- Не смiй, негiднику! - квапливо цвiрiнькнув горобець голосом Ядвiги
Олiзарiвни i перетворився на бiлого лебедя. Лебiдь витягнув довгу шию i з
усiєї сили цюкнув кота межи очей. Аристарх з пронизливим нявканням рвонув у
куток i причаївся там межи снопiв прив'ялої трави.
А на лавi вже сидiла прекрасна принцеса у вигаптуваному срiблом i
золотом одязi. Ще мить - i принцеса перетворилася на звичайнiсiньку сучасну
жiнку, яка, мов двi краплини води, нагадувала Валентину Петрiвну, класного
керiвника Степанового класу.
Пiсля цього Ядвiга Олiзарiвна знову стала бабою-ягою.
- Продовжувати ще чи не треба? - запитала вона.
- Вистачить, - подав голос Аристарх. - А то, чого доброго, ще мишею
станеш. Вiдповiдай потiм за тебе.
- Не турбуйся, - вiдповiла Ядвiга Олiзарiвна i знову звернулася до
Танi: - Тепер, дiвчинко, твоя черга. Розказуй, що й коли ти зробила
поганого.
- Менi... менi немає чого розказувати, - прошепотiла Таня.
- Так я тобi й повiрила! Ну гаразд, розкажи тодi, як тебе тут ображають