"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора Старенька кивнула головою, i Таня мерщiй подалася до яру. Миттю
перебралася на другий бiк, озирнулася на Степана i махнула рукою: - А ти чого стоїш? Йди сюди! Степан нерiшуче зробив один крок, другий i знову зупинився. В нього було таке вiдчуття, нiби його розривають якiсь дивнi, протилежнi сили. Одна тягне додому i шепоче переляканими словами нiчного гостя: "...аби ти знав, яке лихо чекає на тебе..." Iнша тягне слiдом за дiвчинкою, туди, де над краєм урвища стоїть незнайома, власне, бабуся i дивиться на нього загадковим, неклiпним поглядом, вiд якого по спинi забiгали холоднi мурашки. Друга сила перемогла. Коли вiн перебрався через яр i пiдiйшов до старенької з котом, Таня промовила: - Знаєш, Стьопо, що тiльки-но сказала бабуся? Вона сказала, що хотiла б показати нам щось надзвичайно цiкаве. Таке, що ми зроду ще не бачили... Ой! - несподiвано вигукнула вона i сплеснула в долоньки. - Ми ж так i не запитали, як вас звуть! - Кличте мене Ядвiгою Олiзарiвною, - вiдказала бабуся. Таня здивовано поглянула на неї. - Дивне якесь у вас iм'я, - сказала вона. - В нашому селi такого ще не було. - Це воно в мене зараз таке, - пояснила старенька, i дивна посмiшка ковзнула по її тонких вустах. - А ранiше я Катериною Трохимiвною звалася. З несподiванки Таня навiть рота забула закрити. - А... хiба можна мiняти своє iм'я? - Як бачиш, можна, - вiдказала старенька i знову загадково - Нiколи не чула про таке, - визнала Таня. - Нам наша вчителька... - Ня-ав, - несподiвано подав голос Аристарх i потерся об колiно старенької. Та пильно подивилася на нього i повернулася до дiтей: - Як ви думаєте, що тiльки-но сказав менi Аристарх? - запитала вона i, не чекаючи вiдповiдi, сама ж вiдказала: - Вiн сказав, що пора вже йти. - Та хiба ж можна зрозумiти, що кажуть коти? - запитала Таня. - Iнколи це вдається, - скромно призналася старенька. - Нумо наввипередки! - Ви i це вмiєте? - вражено запитала Таня. Вона, здається, тiльки те й робила, що дивувалася. - А я думала, що в вашому вiцi можна лише ходити. Та й то з цiпком. - Мiй вiк менi не заважає, - вiдказала старенька, i щось недобре почулося в її голосi. - Ну, раз... два... два з половиною... Вперед! Вона пiдхопила рукою заполу довгої рясної спiдницi i задрiботiла так швидко, що Таня вiдстала з самого початку. Слiдом за нею широким скоком подався Аристарх. Не подобалося все це Степановi, ой, як не подобалося! I котяче нявкання, i невловимо-таємничi посмiшки Ядвiги Олiзарiвни. Не подобалося навiть нове її iм'я. Але Степан нiчого не мiг з собою подiяти. Щось неухильно пiдштовхувало його вслiд за всiма. Ось вiн уже обiгнав кота Аристарха, ось вже Таня зовсiм поряд. Проте й вона за якусь мить лишилася позаду, а все та ж незнайома сила штовхала його далi й далi. Вiдстань мiж ним i Ядвiгою Олiзарiвною блискавично зменшувалася. Степан вже наздоганяв її, з жахом вiдчуваючи, що ноги його зовсiм перестали торкатися землi. |
|
|