"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Iти i розмовляти було куди приємнiше, нiж iти i мовчати. Та й дорога
тодi здається набагато коротшою.
- Цiкаво, чим же це Сергiйко допомiг вашiй Олi? - запитала Сергiйкова
мати.
- Поки що не знаю. Оля обiцяла розповiсти про все тодi, коли я приїду.
- Атож, незабаром ми їх побачимо, - згодилася Сергiйкова мати. - Отодi
i поговоримо про все. А завтра я, напевно, заберу Сергiйка додому.
Тiєї ж митi за кущами, що густо поросли обабiч дороги, почулося чиєсь
глузливе пирхання. Проте мами так захопилися розмовою, що не звернули на те
нiякої уваги.
- Аби ви знали, скiльки я пережила через Олю, - говорила Олина мати. -
Вона, знаєте, змалку була хворобливою. А пiсля смертi батька... Ну, гаразд.
Коли не помиляюся, зараз буде галявина, а звiдтiля до санаторiю вже рукою
подати.
I справдi, через кiлька хвилин обидвi жiнки вийшли на галявину, що
густо поросла ожиною. Проте замiсть дитячого санаторiю вони побачили...
залiзничну станцiю, вiд якої щойно вiдiйшли.
Матерi розгублено переглянулися.
- Бути цього не може! - сказала Олина мама. - Ми ж з вами весь час iшли
тiльки вперед, так? Ми ж з вами нiкуди не збочували, правильно?
- Але, як бачите, перед нами станцiя, - вiдказала Сергiйкова мати. -
Мабуть, ми з вами так заговорилися, що й не помiтили, як повернули назад.
Але як це ми могли зробити?
Вони знову рушили по дорозi, що вела до лiсового санаторiю. Тепер
матерi вже не розмовляли, а уважно дивилися собi пiд ноги.
Та через деякий час вони знову опинилися перед будiвлею залiзничної
станцiї.
- Нiчого не розумiю, - розвела руками Сергiйкова мати. - Я ж тут
стiльки разiв бувала!
Вона зупинила залiзничника, що поспiшав у своїх справах, i запитала:
- Ви не скажете, як нам дiстатися до лiсового санаторiю?
- Iдiть прямо й прямо, - вiдповiв залiзничник i показав на дорогу, по
якiй вони вже двiчi пройшли. - Все прямо i нiкуди не звертайте.
- Даруйте, ми так i робимо, - у вiдчаї сказала Олина мама. - Та щоразу
повертаємося назад. Нiби нас навмисно хтось водить по колу. Може, тут
почалися якiсь ремонтнi роботи? Чи, може, з'явилася iнша дорога?
Залiзничник пiдозрiло поглянув на неї. Йому, певно, здалося, що над ним
жартують.
- Немає тут нiяких ремонтних робiт, - сухо вiдказав вiн. - I дорога до
санаторiю лише одна - ось ця.
Залiзничник ще раз вказав на неї i подався до перону.
Тепер обидвi матерi йшли так обережно, нiби пiд їхнiми ногами було
замiноване поле.
- Боюсь, що ми знову опинимося бiля станцiї... - мати Олi чомусь
перейшла на шепiт.
Але на цей раз вона помилялася. Залiзничної станцiї i близько не було.
Та вiд того матерям легше не стало, бо дорога раптом почала дiлитися на двi
вузенькi стежки, що до того ж вели в рiзнi боки.
- От i вiр пiсля цього залiзничникам, - сказала вкрай засмучена
Сергiйкова мати. - Хоча, зрештою, - додала вона по паузi, - вони тут нi при