"Василь Рубан. Бережа (укр.) " - читать интересную книгу автора

Дон-Бережа, i велику нору у землi. Пiшов вiн у ту нору, iшов два днi i двi
ночi, а за свiтло йому були лiтаючi каганцi. Аж тут камiння посипалось,
повiтря задрижало, i встав йому назустрiч печерний лев
- Чого ти, Леве, рика║ш, чого далi мене не пуска║ш?
- А тому, що залишив мене двоголовий левоголовий олов'яний злий Звий
стерегти Дон-Бережу. Завтра вона йому згоду на шлюб дасть, i вони полинуть у
князiвство Мороку.
Аж ось виходить iз розкiшного палацу левоголовий олов'яний Звий та й
запиту║, хто прийшов.
- Це я, Три║диний, прийшов з тобою битися, щоб визволити Дон-Бережу.
Вийшли вони на олов'яний тiк. Як ударив левоголовий Тар'ягна - по
кiсточки загнав у тiк. Тар'ягн подумки проказав молитву Слави: "Слава тобi,
Золота Оленице, прародичко усiх добрих начал на Землi, дай мо┐й правiй руцi
вогняного меча". По цих словах з'явився у його руцi меч, на вiстрi якого
синьо-червоним ореолом палахкотiло полум'я. Вирвав Тар'я сво┐ ступнi з току,
вдарив Звия мечем, i той вiдразу розтопився, потiк олов'яною рiчкою i
захолов, олов'яний палац зник, i з'явилась перед Тар'ягном у кам'янiй печерi
Дон-Бережа.
До половини вона була прекрасною крилатою жiнкою, а замiсть нiг мала
корiння дерев i рiзне зело, кожна парость закiнчу║ться голiвкою вужа з
золотими вушками. А в лiс побiг визволений з неволi Лев.
- Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Запитав Бережу Тар'ягн.
- Пiду за тебе, але тiльки на два роки, бо тодi ти повинен визволити
Днiпро-Бережу, яку полонив мiдноголовий ведмедеголовий триголовий злий Звий.
Стали вони жити, i народилась у них дочка, яку назвали Лебiдкою. Як
почав Тар'ягн збиратись у дорогу, то сказав:
- Коли я зникну за обрi║м, то ти, Бережо, станеш рiкою Дон, а наша
дочка - Лебiдкою, бо ┐┐ зачарував Звий, якого я знищив. Розчаклу║ нашу дочку
витязь Сарм'ягн, якого ти впiзна║ш по мо║му мечу, що ти його бачила, як я
бився зi Зви║м. Вiд Сарма i Лебiдки пiде рiд-плем'я сар'ягнiв.
Прийшов Тар'ягн до мiсця, де витiкала Днiпро-Бережа, але не було там
рiки, лише величезна яма. Заглянув Троян у яму: далеко внизу побачив озеро.
Перетворився Тар'я селезнем, полетiв у ту яму, сiв на воду i пiдплив до
берега, де починалася величезна печера. Став Тар'ягн знову людиною, бачить у
печерi величезний мiдний палац, а бiля входу печерний ведмiдь, мiдним
ланцюгом прикутий. Зарикав ведмiдь голосно, i вийшов iз палацу триголовий
мiдноголовий вiдмедеголовий злий Звий. Вийшли вони на мiдний тiк. Як кинув
Звий Тар'ю об мiдний тiк - загруз Три║диний по колiна. Проказав вiн подумки
молитву Слави, i з'явилась в його руцi чарiвна кантарка. Труснув нею - миттю
з'явився чарiвний кiнь, що жар ┐сть, полум'я п'║, а як бiжить - земля за сiм
верст дрижить, листя з дерев осипа║ться. Взявся Тар'ягн за золоту гриву коня
i вирвався iз мiдного току. Як ухопив Звия, як ударив ним об мiдний тiк, так
Звий i згорiв. Потекла iз нього мiдна рiчка i захолола. Ведмiдь у лiс побiг,
а в кам'янiй печерi на м'якому зеленому мосi сидiла перед Тар'ягном
прекрасна дiвчина, замiсть нiг лише мала корiння i пагони зела, а кожен
корiнь закiнчувався голiвкою вужа з золотими вушками.
- Час iз тобою шлюбитися. Чи пiдеш за мене?
Пожили вони три роки, i народилась у них дочка. Через три роки вирушив
Тар'ягн у дальшу путь-дорогу, а сво┐й дочцi заповiв таку долю: як зникне
Три║диний за обрi║м, стане дочка Лелекою i буде лiтати над рiкою