"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу авторайого сестри Ольги Петрiвни з роду Драгоманових поставився Панас приязно й
задушевно. Прибула вона до рiдного драгоманiвського гнiзда в Гадячi з Волинi, де працював ┐┐ чоловiк Петро Косач. Це була традицiйна подорож до батькiвського двору, здавна прославленого гостиннiстю. Звiдси ж ранiше вийшов i вiдомий декабрист Драгоманов. 1 Драгоманов М. П. - укра┐нський публiцист, iсторик, фольклорист, громадський дiяч буржуазно-демократичного, потiм - лiбсрально-буржуазного напряму. Прибулi гостi сподiвалися на зустрiч з Михайлом Драгомановим. Але вiн затримався, подорожуючи за кордоном. Лише численна кореспонденцiя вiд нього, адресована сюди, викликала iнтерес. Серед надiслано┐ лiтератури були й примiрники Герценового "Колокола", хоч уже кiлька рокiв перестав видаватися цей демократичний часопис. Все, що подавало ознаки культурного життя, зацiкавлювало тут Панаса Яковича. У поглядi розумних очей Ольги Петрiвни вiн читав доброту й духовну щедрiсть. Знайомлячи брата з нею, Iван Якович зауважив: - Схильна до поезi┐ сестра найкращого мого друга... - Панаса я пам'ятаю ще вiдтодi, як вiн працював у Гадячi. - Простягаючи руку гостевi, додала: - Привiт i вiд мого чоловiка Петра Косача для заочного знайомства... В ┐┐ виглядi багато було схожого з вольовим обличчям Михайла Драгоманова. Перенiсся, брови, чутливi обриси губ, живий вираз очей. ┐┐ стан повивала квiтчаста зелена керсетка, з-пiд яко┐ спадали вишиванi хустина на головi доповнювали стильне вбрання. Все це гармонувало з ┐┐ рухливою постаттю, вiдтiнювало рум'яне обличчя, що пашiло енергi║ю й крило в собi щось поетично-натхненне, горде, артистичне. - А це Михайло Петрович, - Iван рекомендував Старицького, який, подаючи руку Панасу Яковичу, шанобливо вклонився й випростався. Його повнi соковитi губи наче виринули з чорного шовкового обрамлення вусiв i бороди, що на скронях зливалася з куделицею довгого волосся. Панас Якович вiдчув щось артистичне i разом з тим щире, промовисте в карих очах Старицького. - Ви артист? - запитав Панас Якович. - Артист любительського театру. А в життi граю роль, яку ще й сам не зрозумiв, - не мiняючи артистично┐ пози, Старицький замрiяно заспiвав: Нiч яка, господи! Мiсячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! - Це Михайло сам вигадав таку пiсню, - пояснила Ольга Петрiвна. - Не вигадав, а вимрiяв, - Старицький розгорнув папiрець. - Читайте... Це мо┐ поетичнi грiхи. Панас Якович прочитав вiрша i, повертаючи, запитливо дивився на Старицького, спостерiгаючи, як у виразi глибоких очей юнацька веселiсть наповнювалася тривогою. |
|
|