"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

його сестри Ольги Петрiвни з роду Драгоманових поставився Панас приязно й
задушевно. Прибула вона до рiдного драгоманiвського гнiзда в Гадячi з
Волинi, де працював ┐┐ чоловiк Петро Косач. Це була традицiйна подорож до
батькiвського двору, здавна прославленого гостиннiстю. Звiдси ж ранiше
вийшов i вiдомий декабрист Драгоманов.

1 Драгоманов М. П. - укра┐нський публiцист, iсторик, фольклорист,
громадський дiяч буржуазно-демократичного, потiм - лiбсрально-буржуазного
напряму.

Прибулi гостi сподiвалися на зустрiч з Михайлом Драгомановим. Але вiн
затримався, подорожуючи за кордоном. Лише численна кореспонденцiя вiд
нього, адресована сюди, викликала iнтерес. Серед надiслано┐ лiтератури
були й примiрники Герценового "Колокола", хоч уже кiлька рокiв перестав
видаватися цей демократичний часопис.
Все, що подавало ознаки культурного життя, зацiкавлювало тут Панаса
Яковича. У поглядi розумних очей Ольги Петрiвни вiн читав доброту й
духовну щедрiсть. Знайомлячи брата з нею, Iван Якович зауважив:
- Схильна до поезi┐ сестра найкращого мого друга...
- Панаса я пам'ятаю ще вiдтодi, як вiн працював у Гадячi. - Простягаючи
руку гостевi, додала: - Привiт i вiд мого чоловiка Петра Косача для
заочного знайомства...
В ┐┐ виглядi багато було схожого з вольовим обличчям Михайла
Драгоманова. Перенiсся, брови, чутливi обриси губ, живий вираз очей. ┐┐
стан повивала квiтчаста зелена керсетка, з-пiд яко┐ спадали вишиванi
полотнянi рукави. Разки кольорового намиста, картата плахта, квiтчаста
хустина на головi доповнювали стильне вбрання. Все це гармонувало з ┐┐
рухливою постаттю, вiдтiнювало рум'яне обличчя, що пашiло енергi║ю й крило
в собi щось поетично-натхненне, горде, артистичне.
- А це Михайло Петрович, - Iван рекомендував Старицького, який, подаючи
руку Панасу Яковичу, шанобливо вклонився й випростався. Його повнi
соковитi губи наче виринули з чорного шовкового обрамлення вусiв i бороди,
що на скронях зливалася з куделицею довгого волосся.
Панас Якович вiдчув щось артистичне i разом з тим щире, промовисте в
карих очах Старицького.
- Ви артист? - запитав Панас Якович.
- Артист любительського театру. А в життi граю роль, яку ще й сам не
зрозумiв, - не мiняючи артистично┐ пози, Старицький замрiяно заспiвав:

Нiч яка, господи! Мiсячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
- Це Михайло сам вигадав таку пiсню, - пояснила Ольга Петрiвна.

- Не вигадав, а вимрiяв, - Старицький розгорнув папiрець. - Читайте...
Це мо┐ поетичнi грiхи.
Панас Якович прочитав вiрша i, повертаючи, запитливо дивився на
Старицького, спостерiгаючи, як у виразi глибоких очей юнацька веселiсть
наповнювалася тривогою.