"Всеволод Нестайко. Чарiвнi окуляри (Правдиво-фантаст.повiсть, укр.) " - читать интересную книгу автора

рижухо мiй дорогий, головне не класичний римський профiль, не орлиний
погляд, а мужнiсть i весела вдача. От диви, яку я тобi красуню бабусю
подарував! За нею такi орли упадали, а замiж вона вийшла за мене,
веснянкуватого й непоказного. Бо їй було весело й цiкаво зi мною. I ти,
голубе, не тушуйся перед брюнетами. Ти хлопець веселий, дотепний, жвавий -
будь-яка красуня тебе покохає!" Саме цим я й керувався у своїх мрiях про
Ритку Скрипаль. Скiльки разiв у мрiях своїх рятував я її вiд нахабних
хулiганiв, вiд пожежi, витягав з води... Але Ритка чогось не тонула, не
горiла, i хулiгани на неї не нападали... Я навiть спробував умовити свого
двоюрiдного брата Стьопу зiграти роль хулiгана, але вiн вiдмовився: "Боюсь,
що я не витримаю i надаю тобi по пицi, коли ти її вiд мене одбиватимеш".
Мене це, звичайно, не влаштовувало. I от раптом така нагода вiдзначитися. Я
вiдчайдушно повзав на животi по всiй школi, по всiх коридорах, шукаючи той
клятий ланцюжок... Ви думаєте, я один повзав?.. Весь чоловiчий склад нашого
класу повзав на чолi з лiдером Ромкою Черняком, тобто Брюнетом... I раптом,
коли я пiдповзав до дiвчачого туалету, в уявi моїй несподiвано виникла лавка
у скверику i на нiй окуляри.
"Ой! - мало не скрикнув я. - Це менi знак, що треба бiгти по чарiвнi
окуляри i вони допоможуть менi знайти ланцюжок!" Я обернувся - Ромку нiде не
побачив. От i добре! Коли йдеться про подвиг заради красунi, колективнi дiї
тут нi до чого. Особливо, коли напарник - спортивний стрункий брюнет. Я
прожогом вискочив зi школи. До скверика я бiг так, наче за мною сто вовкiв
гналося... Добiгаючи до скверика, я ще здаля побачив, що на лавцi лежать
окуляри. I раптом бачу - до лавки бiжить з iншого боку Ромка. Я застиг вiд
несподiванки. Ромка теж спинився вражений - мабуть, не думав мене тут
побачити...
- Ц-це ти? - розгублено спитав вiн.
- Це я! А це ж, мабуть, ти? - уїдливо сказав я. Ромка почервонiв:
- Я... я тебе шукав, шукав... але ти повзав хтозна-де!
- Еге, шукав! - пхикнув я. - Нiчого ти не шукав! Просто вирiшив сам
скористатися з чарiвних окулярiв. Як тобi не соромно!.. Ми ж домовилися, що
будемо завжди разом шукати чарiвнi окуляри... - сказав я i одвiв очi -
соромно менi стало: я ж сам порушив нашу домовленiсть.
- Ой! А де ж окуляри?! - вигукнув Ромка. - Знову зникли! Я ж щойно
бачив - вони лежали!
- I я бачив!.. Наче спiльна галюцинацiя.
I раптом бiля нас невiдомо звiдки з'явилася бабуся - довгоноса, у
кумедному старовинному капелюшку, з цiпком у руках. Вона розгублено мружила
очi i крутила на всi боки головою.
- Хлопцi! Ви не бачили окулярiв? - спитала вона.
У мене тенькнуло в животi... Я перезирнувся з Ромкою. Вiн теж
розгублено заклiпав очима i пробелькотiв:
- Ба-бачили...
- Але вони зникли! - сказав я. Бабуся зiтхнула:
- Якщо зникли - це погано... Бо вони особливi...
- Ч-чарiвнi?! - прохопився я.
- Авжеж! - хитнула головою бабуся. - Чарiвнi! Телескопiчнi!.. На
спецзамовлення зробленi. Без них я майже нiчого не бачу... Як я не
помiтила?! Їх наче вiтром здуло... Бiда!.. Я й додому не дiйду, не
втраплю...