"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автораЦе мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у -Васюкiвцi! Станцiя "Клуня" -
станцiя "Крива груша". Три копiйки в один кiнець. Родичi - безплатно. З учительки арифметики - п'ять копiйок. Ми вже пiдкопалися майже до половини свинарника, i раптом - непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зумiла, а от вилiзти-дзуськи! I зняла такий вереск, що причовгав дiд. Ну i... Гiрко зiтхаючи, ми засипа║мо метро. Раз у раз злодiйкувато озира║мося - чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна...' Ви б почули, як вiн лаявся, коли витягав льоху! Ох i лаявся! I де вiн отих слiв набрався? Проте дiда не видно. I поки ми працю║мо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з мо┐м другом. Ви, звичайно, зна║те, що ║ такий острiв - Ява. В Iндiйському океанi. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, - Великi Зондськi. Ну, так Ява - це не острiв. Ява - це мiй найкращий друзяка i напарник. Ява Рень. Мабуть, вам дивно, що то за iм'я таке - Ява? То вiн сам себе так назвав, коли йому лише рокiв пiвтора було. Чи то воно, пискля мале, хотiло сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява", чи то "Iван" у нього так прозвучало (бо насправдi його Iваном звати), але причепилось оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навiть мiлiцiонер товариш Валiгура, що живе у нашому селi, так його зве. У них взагалi вся сiм'я iнтересна. Батько на скрипцi гра║. Корова - Контрибуцiя назива║ться. А дiд (ви уже онучею зав'язу║. Бо в нього лiве око без правого не примружу║ться. Як лiве примружить - праве саме заплющу║ться. Але ж i б'║ дiд Варава з тою онучею, ох же ж i б'║! Городськi мисливцi, що "Волгами" з Ки║ва при┐жджають, тiльки ахають. "Ви, дедушка, абсолютний чемпiон", - кажуть. На честь старого Реня навiть польове озеро, що бiля нашого села, люди Реневим назвали. Мати ж Явина - депутат райради, ланкова кукурудзоводiв. Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився i при всiх плескачiв ┐й надавав. Так вона, замiсть того щоб заплакати, раптом як закричить: - Опозогив! - Вона букву "р" не вимовля║. - Маму-депутата на все село опозогив. Загаза чогтова! Такого шелесту наробила - Ява не знав, куди й очi подiти. Стояв-стояв, червоний мов рак, а тодi як дав дриза - тiльки п'ятами залопотiв. Та то лише раз таке було. А взагалi характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мiльйон лише один бува║. Ява сам говорив: - Ми, - говорив, - з тобою, Павлушо, хлопцi будь здоров. Точно-точно, без брехнi, ми таки хлопцi з фантазi║ю. Скажи? - З фантазi║ю, - пiдтакував я. - Ти чув, як дiд Салимон учора бiля сiльмагу казав: "Ондо, каже, Ява i Павлуша пiшли. От хлопцi! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопцi! Нема на них буцегарнi". - Чув. Точно. |
|
|