"Iван Нечуй-Левицький. Гетьман Iван Виговський (Укр.)" - читать интересную книгу автора

сiв проти його.
- Ясновельможний гетьман кланя║ться вашiй милостi, cвятий владико, i
просить ваших молитов. Може, ваша милiсть чули, що до Ки║ва ┐дуть
московськi посланцi з боярином Бутурлiним на чолi, щоб одiбрати присягу од
вашо┐ милостi, святий владико, од вищого духовенства, ки┐вських козакiв та
городян.
- Чув, чув i знаю, що сьогоднi опiвднi посланцi будуть в Ки║вi. Але нi
я, нi духовенство на Укра┐нi не дума║мо присягати царевi на пiдданство.
Про це гетьмановi нема чого й говорити! - сказав митрополит i при останнiх
словах аж скрикнув.
- Чом же так, святий владико?
- А тим, що поки наша церква залежить от цареградського патрiарха, ми
вдержимо свою автономiю i сво┐ права. Не тако┐ заспiва║ нам московський
патрiарх Никон, чоловiк простий, невчений, крутий та завзятий на вдачу.
Вiн злама║ нашу автономiю i запроторить наших владик i попiв в сво┐ льохи,
в котрих вiн кара║ муками сво┐х духовних. Про присягу нашу нехай
ясновельможний гетьман i не допомина║ться! - знов аж крикнув старий
владика, i його посiченi кучерi задрижали кругом голови.
Виговському самому було до вподоби, що владика не хоче присягати
Москвi, бо вiн не любив Москви; його блискучi карi очi аж заграли, але вiн
не насмiлився виявити сво┐х потайних власних думок i мовчав; вiн мусив
чинити волю i наказ гетьмана.
- Та ще он про що пише нам один протопоп з Чернiгова: пiшла нiби чутка,
що московський патрiарх Никон дума║ заново перехрещувати нас всiх на
Укра┐нi, бо ми хрещенi через обливання водою; наче не все одно, чи облити
дитину водою, чи поринути ┐┐ з головою в воду: благодать Божа да║ться й
через обливання, бо це тiльки форма сакраменту. В Москвi на нас вважають
за це, як на неправославних. Буде нам морока з московським патрiархом.
- Що правда, то правда: тепер у нас на Укра┐нi владики й протопопи -
люди з високою просвiтою, а в Москвi владики невченi й простi; однi другим
нерiвня, -обiзвався Виговський.
- Це правда, пане писарю! З невченими людьми погана справа.
- Принаймi, святий владико, не зрiкайтесь вийти з процесi║ю назустрiч
посланцям i привести до присяги ки┐вських козакiв та городян.
- Це можна вчинити. З процесi║ю я вийду з усiма iгуменами й
протопопами, а бiльше цього нiчого не можу вчинити, - сказав владика
голосом, в котрому проривався сутiнок досади й невдоволення.
Виговський встав i розпрощався з владикою.
- От-от незабаром прибудуть посланцi, - обiзвався Виговський, - час би
вже, святий владико, i виступати з процесi║ю i ждати посланцiв хоч за
версту за Золотими воротами.
- Добре, добре! Зараз iду до собору i ми рушимо з iгуменами i
протопопами в процесi┐: це можна вчинити, це можна! - сказав владика. - А
бiльше нiчого не зроблю й не хочу! не хочу! - сказав з гнiвом.
Митрополит з досади встав, випростався на ввесь свiй високий зрiст i
почав ходити по бiблiотецi, розгладжуючи свою довгу розкiшну бороду. Вiн
на одну мить спинився коло вiкна i втупив очi в густi гiлки волоських
горiхiв, обсипаних iне║м, як срiблом. Постоявши коло вiкна, владика
швидким рухом обернувся до Виговського i знов промовив з досадою i
завзятiстю: