"Iван Нечуй-Левицький. Двi московки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Iван Нечуй-Левицький.

Двi московки


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


I

Раз якось був тихий лiтнiй вечiр. Сонце стояло вже на вечiрньому прузi.
Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села i пiдняла за собою
куряву. По дорозi йшов молодий москаль додому по бiлету. За плечима в його
телiпався ранець та торбина з сухарями; через плече висiла сiра московська
шинеля, скручена, як обiд. Мабуть, здалека йшов москаль, бо пiдбився i
насилу-насилу волiк сво┐ притомленi ноги.
Курява тихо полягла на стерню, череда ввiйшла в село. На яру стояло
чимале село; посеред села бiлiла невеличка нова церква. На самому низу
блищав ставочок, один i другий, а кругом його i понад греблею росли густi,
високi, зеленi та кучерявi верби.
Москаль став, подивився на село, а далi сiв на окопi та й почав
насипати тютюну в люльку.
"Господи! - подумав москаль. - П'ять лiт вже, як я вийшов з Момотiв, а
вже вони й бiльшi стали, вже й церква нова, i верби понад ставками поросли
такi великi... Що ж то дi║ться тут у селi? Чи жива, чи здорова моя стара
мати, чи, може, спочива║ вже на кладовищi?.. - I москаль похилив голову...
- А парубки, а дiвчата, з котрими я гуляв колись! Мабуть, парубки вже всi
поженились, а дiвчата замiж повиходили. Чи вийшла то Настя та Мотря? А
гарнi були дiвчата! Гарнi, мабуть, з ┐х i молодицi!.."
Москаль встав i насилу поволiк потомленi ноги тихесенько до села.
А тим часом за ставком, за густими вербами, на сiнешнiм порозi, пiд
маленькою хатиною сидiла стара Хомиха Варка. Старенька й невелика була
Хомишина хата, одним одна на всiм огородi. Коло не┐ aнi комори, анi
загороди, aнi хлiвця. Тiльки на причiлку була притулена до хати якась
повiточка, а там лежало трохи хворосту, стояла стара терниця та бительня
та валялися два щербатi глиняники. Весь огород зapic густою та високою
травою. Перед хатиною, на маленьких грядочках, росла картопля, буряки та
цибуля. На два ступенi од дверей зелений горбик з лядою - то погрiб бабин.
За хатою десять вишень та двi грушi - ото й усе хазяйство Хомишине...
Хомиха сидiла на порозi, поглядала на битий шлях та пильнувала над
роботою. Вона шила синовi сорочку. Знать, не дуже добачали старi очi, бо
Хомиха нагнулась над самiсiньке полотно. п┐ руки тряслись; старенький
очiпок зсунувся на тiм'я; з-пiд очiпка одвисло пасмо сиво┐ коси, а стара