"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

вiтальнi, знаходить там Плейдiда. Вiн знайомить її з режисером,
елегантно-елегiйно-джинсовим. Режисер усмiхається, зацiкавлено оглядаючи
дiвчину, Плейдiд посмiхається улесливо, пасучи її очима. Валька не
посмiхається зовсiм.
Нiнон виходить з риб'ячого базару, сiдає у "Запорожець", хвацько вирулює
на шосе.
Режисер поблажливо поплескує Плейдiда по плечу, цiлує руку Валентинi - до
чогось домовились.
Хилитається перед очима целулоїдний чортик, Нiнон врубує на повну котушку
Шуфутинського, п'ятiрня, прилiплена до заднього скла, робить всiм "большой
прiвєт".
Валька вихопилась з-за рогу станцiї, коли автобус уже проскреготав дверима
i гавкнув мотором. Розкинувши руки, вона кинулася навперейми. Водiй
лайнувся, але пiдiбрав Валентину, яка ледве просунулась в затужавiлий
людський фарш.
В автобусi Валентина вiдсапалась i роздивилася навколо. Побачила суцiльну
злиплу масу. Монолiт. Дееспе. Тiльки замiсть стружок у нього упхато (за
абеткою): авоськи, бiдони, валiзи, вудки, вузли, згортки, клунки, кошики,
коробки, люди, лантухи, рюкзаки, собаки, теки, торби, ящики. I ще щось,
без назви, мабуть, на апостроф i м'який знак.
Засобами ворожих розвiдок - пiдкупом, шантажем, диверсiєю - Валька
пропхалась до середини автобусу i зависла над пасажирами з парного
сидiння. Улесливо сказала дядьковi у капроновому капелюсi, який (дядько)
сидiв пiд її бюстом.
- Я дуже iзвiняюсь, чи не могли б ви уступити менi мiсце, я хвора, менi
важко стояти.
Дядько байдуже вiдказав:
- А тут усi хворi. Здоровi до баби Улi не їздять. У мене, наприклад,
спон-дiльоз. Я вже третiй раз їду - поки не помагає.
Автобус трусонуло, Валентину кинуло вперед-назад i знов на дядька.
- Спондiльоз у тебе? - голосно, аби всi чули, сказала вона, - А по мордi
не скажеш. Мабуть, як на базарi з людей кров пити, торгуватися за кожний
купон, то спондiльоз не мiшає, а тут йому вступило. I в якому мiсцi у тебе
той спондiльоз окопався? - у виконаннi Валентини невинна легальна немiч
виглядала бридкою i непристойною.
- Ви не маєте права оскорблять, - почервонiв дядько i спробував встати з
сидiння.
- Та н) вже, сиди на своєму спондiльозi, - Валька щiльнiше затулила собою
вихiд.
- Як вам не соромно, а ще женщина називається.
- Правильно вона говорить, хай автобусiв дають бiльше, тодi не буде у нас
женщин.
- Що правильно, що правильно! Що вона мужчину спондiльозом обiзвала?
- Освинiли геть, мавпи, - процiдив лiтнiй дядько з незапаленою люлькою в
зубах i двома собачками на руках. Бiленький чорноокий песик пiдняв чорну
мордочку, лизнув дядька у вуса.
Хтось сiпнув Вальку за курточку. Усмiхнений писок маленького хлопчини
обернувся до неї. Кучерявого, чорного, мов шоколадка, з блискучими карими
очима та яскравими бiлими зубами. '
- Сiдай сюди, - сказало негреня i знову сiпнуло Валентину за полу, - а я