"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Що оте║ в вас за загадки? - аж скрикнув з досади Петро.- Уже коли
рвати, то рви, не дьоргавши! Скажи менi, панiматко, щиро, кого ви собi
ма║те на думцi?
- Е, паничеську! - каже Череваниха.- Потривай-бо трошки: ще рано брати
нас на iсповiдь!
Замовк Петро, понурив голову, а на виду поблiд, мов хустка: доняла йому
до живого Череваниха. Вже й сама Леся, зглянувши на матiр, похитала
головою.
Усмiхнулась горда мати да й каже:
- Ну, козаче, коли вже тобi так пильно припало, то от тобi уся iсторiя.
Леся моя родилась у чудну планету; ще як я нею ходила, приснився раз менi
сон дивен-дивен на прочудо. Слухай, козаче, та на ус мотай. Здалось менi,
нiби посеред поля могила; па могилi сто┐ть панна, а од панни ся║, як од
сонця. I з'┐жджаються козаки i славнi лицарi з усього свiту - од Подолля,
од Волинi, од Сiвери i од Запорожжя. Вкрили, бачся, все поле, мов маки
зацвiли по городах, вкрили да й стали битись один на один, кому буде та
ясная панна. Б'ються день, б'ються другий,- як де не взявсь молодий
гетьман на конi. Усi склонились перед ним, а вiн до могили - да й поняв
ясную панну. Такий-то був менi сон, козаче! Проходить день, другий - нiяк
його не забуду. Ударилась я до ворожки. Що ж ворожка? Як ти дума║ш?
- Я думаю тiлько,- каже Петро,- що ти, панiматко, з мене глузу║ш, от i
все!
- Нi, не глузую, козаче. Слухай да на ус мотай, що сказала ворожка. "А
що ж,каже,- панi, сей тобi сон пророку║ дочку iз зятем. Дочка в тебе буде
на весь свiт красою, а зять -_ на весь свiт славою. Будуть iз'┐жджатись з
усього свiту пани й гетьмани, дивоватимуться красi тво║i донi,
дароватиму'гь ┐й срiбло-злото, та нiхто ┐┐ не обдару║ краще од судженого.
Суджений буде ясен красою мiж усiма панами i гетьманами; замiсть очей
будуть зорi, на лобу - сонце, на потилицi - мiсяць". Так промовила менi,
вiщуючи, стара бабуся. Як ось, справдi, дав менi господь дочку -
справдилось бабусине слово: пiвроку ┐й, не послiдуща мiж дiвчатами. Трошки
згодом зашумiло по Вкра┐нi, закипiло, мов у казанi, i стали з'┐жджатись у
Ки┐в пани да гетьмани - справдилось друге бабусине слово. Усi дивовались
на мою дитину, даровали ┐й сережки, дорогi перстенi; тiлько ж нiхто так не
обдаровав ┐┐, як той гетьман, що менi снився. Дорожчий над усi подарунки
був його подарунок, i кращий над усе панство i лицарство був молодий
гетьман: замiсть очей - зорi, на лобi - сонце, на поiилицi - мiсяць
Справдилося ще раз ворожчине слово. Усiх панiв i гетьманiв затемняв вiн
красою. I говорить менi: "Не оддавай же, панiматко, сво║┐ дочки нi за
князя, нi за лицаря; не буду женитись, поки виросте - буду ┐й вiрною
дружиною". Дай же, боже, i ти, мати божа, щоб i се справдилось на щаст║ й
на здоров'║!
Тут саме ви┐хали вони iз за гори. Перед ними так i заблищало, так i
замиготило, так i замережило церквами, хрестами, горами i будинками.
Святий город сiяв, як той крусалим. Сонце ще не пiднялось високо; так не
то що церкви й хоромини, да й зеленi сади, i все, що загледiло око в
Ки║вi, усе горiло, мов парча золототканая
Прочане перехрестились i сотворили моличву. А Петро iде собi i не
бачить, i не чу║ нiчого: так опентала його Череваниха.