"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

Нижче iнодi буває дописано:
"Я теж. Твiй старий".
Старий - це Флорентiнин тато.


РОЗДIЛ ДРУГИЙ,
у якому Флорентiна щось собi задумує i в якому йдеться про кiновиробництво,
правильне харчування та уроки

Тепер ви чимало знаєте про Флорентiну i трохи про бабуню. Та
нiчогiсiнько не знаєте про батькiв. Що вдiєш: їх важко застати вдома. Як i
застанеш когось одного з них, то й то ненадовго. Скажу яснiше: батьки
Флорентiни працюють на кiностудiї.
Мама малює шрифти. Вона пише лiтери для титрiв та iмена акторiв. Часом
i її шрифти вiдiграють у фiльмi свою маленьку роль. Скажiмо, ви бачите на
екранi колосисту ниву, а понад нивою з'являється раптом напис освiтленими
лiтерами, який сповiщає: "Лiто 1860". Тодi ви довiдуєтеся, що йдеться про
лiто 1860 року, лiто, коли 120 рокiв тому дозрiвало жито. I для вас дуже
важливо, що ви це знаєте. А написала це мама Флорентiни.
Старий (тобто її тато) - це людина, яка зняла для вас на плiвку оту
житню ниву, з сонцем на задньому планi й вiдблисками обабiч. Для фiльму
робота з камерою ще важливiша, нiж написання шрифтiв. Тому тата Флорентiна
бачить ще рiдше, як маму.
Але хiба фiльм така важлива штука, щоб через неї маленькiй дiвчинцi раз
у раз лишатися самiй? Це таке запитання, на яке могли б вiдповiсти хiба що
семеро найславетнiших професорiв, якi мають гуртом щонайменше сорок дев'ять
орденiв.
Але через це запитання я хочу розказати вам одну пригоду з голубами.
Мiсто, в якому живе Флорентiна, має багато давнiх церков з високими
вежами i хтозна-скiльки великих майданiв з водограями й пам'ятниками.
А тому, що на вежах є бiйницi, нiшi й лазiвки;
тому, що водограї та пам'ятники мають карнизи, крайки й виступи;
тому, що старенькi люди охоче кришать хлiб на великих майданах,
тому в мiстi живе сила-силенна голубiв.
Колись, у давнину їх було всього кiлька тисяч. Та нинi, в добу
Флорентiни, їх тут розвелося з пiвмiльйона - п'ятсот тисяч голубiв! У
кожному разi так запевняють мунiципальнi радники, якi повиннi це знати.
Ранiше, коли голубiв було всього кiлька тисяч, птахи давали людям
радiсть. Жила тодi одна старенька жiнка, яка щодня випрохувала в пекарiв
крихти хлiба й годувала ними голубiв; усi знали цю жiнку як Марiю-Голубiвну
i дуже її любили, а мунiципальнi радники перегодом, як вона померла,
спорудили їй прекрасний пам'ятник. Так i височiє Марiя-Голубiвна, годуючи
птахiв у маленькiй чашi водограю, а навкруг її голови в'ється трiйко
голубiв, трiйко з роззявленими дзьобиками сидить у ногах, а з їхнiх
дзьобикiв у чашу збiгає тонкими цiвками вода.
На той час, як мунiципальнi радники врочисто вiдкрили пам'ятник
Марiї-Голубiвнi, тi самi мунiципальнi радники поклали собi "покiнчити з
проблемою голубiв, яких стає все бiльше й бiльше, шляхом гуманного зменшення
їх".
Чи знаєте ви, що це означає по-людському?