"Людмила Козинец. Було, к i буде... (укр.)" - читать интересную книгу автора

- "Оковитої та ока лихого..." Що це, ба?
- Про оковиту, прийде час, i сам дiзнаєшся - чого доброго, а
цього... А про око лихе розповiм. Цур, умова, не смiятися над старою.
Понад рiчкою хату з голубником бачив? Так от... уже годов так iз
сорок... перед самою вiйною, жив там один чоловiк. Прийшлий. Федором
звали. Був вiн людиною заздрiсною. Не полюбили його нашi. Чiпать не
чiпали, а не любили. I посварився вiн iз сусiдкою...
Бабуся таємниче притишує голос, боязко зиркаючи оком на темнi вже
вiкна, i, пiдсунувшись ближче до печi, продовжує:
- Рiк минув. У сусiдки син народився. Чоловiк її з больнички
привiз, ну, i влаштували, як водиться, гулянку. Батько немовляти, хоч
i напiдпитку, веселий, привiтний, а Федора все ж не покликав. А тiльки
той сам прийшов. Постояв на порозi, вклонився, та й до столу. I тут от
молода мати вiзьми i згадай йому образу. Федiр - нiчого, всмiхнувся
тiльки. А чарки не випив, дитя попросив подивитись. Ну, винесли
дитину, не побоялися. Як глянув вiн на немовля, як уп'явся очима...
Мати обiмлiла, ворухнутися не може. А дитинча... Падуча його бити
почала. За мiсяць i померло.
Бабуся скорботно зiтхнула, похитала головою, сховавши руки пiд
фартухом.
Менi теж стало трохи лячно, але виду не подаю - усмiхаюсь:
- Та ну, бабо. Я цю iсторiю чув уже. I не тут це було, i не так.
- То ти iншу iсторiю чув. А коли так, виходить, моя правда. Є люди
з лихим оком. Гляне на тебе, а з тобою бiда i трапиться.
- Це вiд одного погляду? Не може цього бути.
- Ет! Хома ти невiрний. У свiтi ще й не таке бува.

Таки так. У мене в лабораторiї сидить хлопчина. Сергiйком звати.
Шiстнадцять рокiв. Хоче стати кiбернетиком. Все б нiчого, тiльки
хлопчик цей поглядом рухає стрiлку на шкалi будь-якого приладу. Саме
поглядом i саме чомусь стрiлку! Виявилося випадково - розважався
Сергiйко на уроцi фiзики. В лабораторiю прийшов сам, продемонстрував
свої таланти i пiшов по вiддiлах. А ми з Андрiєм прилипли до
пiдвiконня - куримо. I як же все це розумiти? П'ятдесят чотири
експерименти - жодного зриву. Виводили Сергiйка в iншу кiмнату,
екранували - повзе клята стрiлка. Потiм хитромудрий Андрiй її
заклинив. Так вона взагалi зламалася.
Ну, Сергiйко ще нiчого: хлопець метикуватий, настроєний миролюбно
i до здiбностей своїх ставиться з гумором.
А ось на тому тижнi заблукала одна дамочка. I де вони такi
капелюшки беруть? Особисто я подiбнi споруди з пiр'ячка та вуалi
тiльки в iсторичних фiльмах i бачив.
Дамочка впала на стiлець, уважно подивилася на мене з-пiд
блискучих повiк i почала таке верзти, що за п'ять хвилин я
поцiкавився, хто їй виписав перепустку. Перепустки у неї не виявилося.
Як вона потрапила в iнститут - невiдомо. Я її збув Андрiєвi i втратив
на цьому цiнного працiвника. Справа, виявляється, була в тому, що
вночi дамочка чула потойбiчнi голоси i ось прийшла до нас по допомогу.
Андрiй, звичайно ж, захотiв цi голоси почути - з метою наукового
пiзнання. У-у-у, змiй.