"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.

Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить.

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скита║шся в нуждi i горi i
проклина║ш свою долю; проклина║ш Наталку, що через не┐ утеряв пристанище;
а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене -
i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми
тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця!
Нехай глянуть очi мо┐ на тебе iще раз i навiки закриються...

Я В Л Е Н И Е 2


Наталка и возный

В о з н ы й. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону).
Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенi║ на самотi.
Н а т а л к а (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!
В о з н ы й. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене -
те║-то як його - не вишепом'янутим iм'ярек.
Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше велича║, шануючи ваше
письменство i розум.
В о з н ы й. Не о сем, галочко, - те║-то як його - хлопочу я, но желаю
iз медових уст тво┐х слишати умилительно║ названi║, сообразно║ мо║му
чувствiю. Послушай:

N 2

От юних лiт не знал я любовi,
Не ощущал возженiя в кровi;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смiшалась;
Настал мой час!

Настал мой час; i серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,
Как жадний волк младую ягницю.