"Михайло Коцюбинський. Дорогою цiною (Укр.)" - читать интересную книгу автора

помирили Остапа з несподiваним випадком; його значно заспоко┐ли Соломi┐нi
доводи, i обидва товаришi, вже без зайвих турбот, натомленi нiчницями,
твердо поснули сном молодостi.
Сонце було низько, так у два чоловiки вiд землi, коли Остап прокинувся.
Вiн хотiв збудити Соломiю, але лиш глянув на не┐, як схопився за боки вiд
шаленого реготу.
- Ха-ха-ха!.. От козак - разкозак!..- реготався Остап.Ха-ха-ха!..
Той регiт збудив Соломiю. Вона схопилась 1, протираючи очi, здивовано
зиркала на Остапа.
- Ти чого?..
- Продери, продери очi... Ха-ха-ха!..
- Бачу вже... Та чого ти?
- Ну, тепер ходiм.
Остап пiдвiв Соломiю й потяг ┐┐ до кринички.
Стань на колiна i дивись у воду...
Соломiя нагнулась i зазирнула до кринички. Звiдти глянуло на не┐ свiже,
повне обличчя з карими очима, що так виразно бiлiло при картатому очiпку й
пасмах чорного волосся, що пiд час сну повисмикувалось iз-пiд очiпка.
- Тепер глянь на сво┐ ноги.
Соломiя глянула i враз залилася дзвiнким смiхом.
- Ха-ха-ха!..-оне вгавав Остап.- Голова молодицiiна, а ноги
парубо┐чi...
Вони реготались, мов дiти: вона - тонко i дзвiнко, як молода дiвчина,
вiн - грубше, передчасним баском двадцятилiтнього парубка.
- Що ж воно буде? - спитав перегодом Остап.- Таж як хто пiдгледить твiй
очiпок, не мине нас халепа.
- А ось що буде! - рiшуче промовила Соломiя i з сими словами здерла з
голови очiпок. Чорнi буйнi коси впали ┐й на плечi й вкрили ┐х нижче
пояса.- На, рiж...
- Що ти кажеш? - жахнувся Остап.
- Рiж, кажу...
- I тобi не жаль, Соломi║?
- Анi крихти... Рiж! - уперто намагалась молодиця й сiла долi.
- Та в мене й ножиць чортма.
- Рiж ножем!..
Остап стояв, вагаючись, але бачачи молодицину упертiсть, вийняв нiж,
поточив його об камiнь i почав обтинати в кружок Соломiiне волосся.
Довгi пасма чорних кiс, мов мертвi гадюки, тихо зсувались по плечах
додолу i лягали на землi дивними покосами.
Однак Соломiя ^дурила себе, запевняючи, що ┐й не жаль кiс. Як тiльки
нiж шурнув по волоссю i до нiг Соломi┐них упало перше пасмо кiс, вона
почула якийсь бiль у грудях, щось стисло за серце, i на очi набiгли слози.
Робота була скiнчена. Остап одступивсь од Соломi┐, щоб здалека краще
придивитись до сво║┐ роботи, а Соломiя, мовчазна й замислена, сидiла долi
серед обтятого волосся i вдивлялась кудись у простiр.
Заходяче сонце червоним свiтлом осявало сю картину: його, стрункого й
мiцного, з чорними очима, орлячим носом i темним молодим вусом на
засмаленому обличчю, i ┐┐, що в образi бiлолицього чорнявого хлопця
дивилась у простiр засмученими карими очима.
- Ну, пора нам рушати... Гей ти, парубче, як тебе звати - Семеном чи