"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.

В о ║ в о д а
Доволi для тебе?
С в i ч к а
Я не боюсь нi смертi, нi тортур.
I все ж тобi не загасити свiтла,
Що з тьми вiкiв та через стiльки бур
Пронiс народ вiдважний i свобiдний.
К о з е л i у с
Ще кара ║ - в Саксонi - Singularis 2 -
"Хто грамоти державнi украде,
Катiвською рукою ослiпить".

2 Окремий випадок (лат.).

Свiчка мимоволi вiдхитнувся.

В о ║ в о д а
Ага, не до вподоби - затремтiв.
Що ж, мабуть, так i зробим - хто дививсь
На свiтло заказне, то вже не гiдний
На iнше щось поглянути.
С в i ч к а
(стогне).
Меласю.,.
Ольшанський пiдвiвся - злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже ┐┐ -
Нi тих очей, як зорi, променистих,
Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,
I навiть слiз ┐┐ ти не побачиш,
Коли вона заплаче.
С в i ч к а
(з мукою).
Замовчи!
В о ║ в о д а
Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу промiняв?
Нащо вона - та грамота тобi?
Верни ┐┐ - i завтра ж будеш вiльний.
С в i ч к а
I справi край? Звiльниш мене, та й квит?
Погано ж ти раху║ш, во║водо,
Коли життя за грамоту да║ш.
А хто ж менi поверне ту надiю,
Пошану ту, що я колись берiг
В мо┐й душi до того привiлею,
До слiв отих брехливих i гучних?
Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,