"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автораукладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.
В о ║ в о д а Доволi для тебе? С в i ч к а Я не боюсь нi смертi, нi тортур. I все ж тобi не загасити свiтла, Що з тьми вiкiв та через стiльки бур Пронiс народ вiдважний i свобiдний. К о з е л i у с Ще кара ║ - в Саксонi - Singularis 2 - "Хто грамоти державнi украде, Катiвською рукою ослiпить". 2 Окремий випадок (лат.). Свiчка мимоволi вiдхитнувся. В о ║ в о д а Ага, не до вподоби - затремтiв. Що ж, мабуть, так i зробим - хто дививсь На свiтло заказне, то вже не гiдний На iнше щось поглянути. С в i ч к а (стогне). Ольшанський пiдвiвся - злорадно. О л ь ш а н с ь к и й Так, так! Ти не побачиш вже ┐┐ - Нi тих очей, як зорi, променистих, Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс, I навiть слiз ┐┐ ти не побачиш, Коли вона заплаче. С в i ч к а (з мукою). Замовчи! В о ║ в о д а Навiщо ж ти, безумцю ненажерний, Свою любов на славу промiняв? Нащо вона - та грамота тобi? Верни ┐┐ - i завтра ж будеш вiльний. С в i ч к а I справi край? Звiльниш мене, та й квит? Погано ж ти раху║ш, во║водо, Коли життя за грамоту да║ш. А хто ж менi поверне ту надiю, Пошану ту, що я колись берiг В мо┐й душi до того привiлею, До слiв отих брехливих i гучних? Адже ж йому ми вiрили, як сонцю, |
|
|