"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора Г i л ь д а
Була i я безжурна та щаслива На батькiвщинi радiснiй мо┐й... О, подивись, яке сумне це мiсто- Як темно там в долинi... жодний вогник Не свiтиться в хатах, неначе всi Там вимерли... i чарiвник всесильний Важку на мiсто руку наложив... Яка нудьга... Коли я знов побачу Мiй осяйний, веселий Кутногорськ... Ру з я А я мою Варшаву... о, вже йдуть. Ну, постривай - тепер ми затанцю║м, I джуру я нiкому не вiддам! III Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й сам Во║вода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво ┐й уклоняються. Во║вода хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус трима║ться позаду. О л ь ш а н с ь к и й То там, я чув, привiлля на степу, На ваших тих грунтах Звенигородських Земля не мiряна - ори де хочеш, А риби, м'яса, меду хоч залийсь, К е з г а й л о А перцю-то напевно вже нема. К м i т й ч Привiлля, що й казати, там, мiй княже, А перцю бiльш як треба - так i жди, Щоб татарва, як вихор, не знялася Та перцем не засипала очей. I оремо i сi║мо з шаблями, З сокирою ляга║м i вста║м. П и р х а й л о Та хто ж вони, цi люди? Козаки? Напевно, лотри, наволоч ледаща... |
|
|