"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу авторазаперечити, наколи не хочеться йти якраз супроти всякого розуму. А що ║сть
по правдi, те й по розумi. Будемо отже доти апелювати до ┐┐ розуму, доки вона квiнтесенцi┐ не зрозумi║. А коли зрозумi║ й вiддасться, то побiда по нашiй сторонi. Тут i втихомириться усякий бiль, прибуде родина... одне, друге... домашнi клопоти i т. i., i буде ще менi i тобi вдячна. А для вас, старих, для вас було б се те саме, що Наupttreffer![16] - Говори з нею! - умоляв радник. - Говори, одинокий мiй потiшителю! Я не в силi. О, боже! За що кара║ш ти мене так тяжко! * * * I доктор дiйсно говорив з нею. Умiв так приладити. що застав ┐┐ саму дома. Лежала в фотелi недбало одягнена й курила. Вiн довго ┐┐ не бачив, i вираз ┐┐ лиця здивував його. Все здавалось у тiм лицi супокiйним. Нi слiду нiякого горя. Сказав би-сь, все життя в нiй завмерло, лиш мiж бровами спряталось щось... щось, чого вiн не розумiв, що однак здавалось йому знакомим. "Божевiльнiсть" - мелькнуло йому через думку. I з пильною цiкавiстю звернув назад на не┐ погляд та на ┐┐ пречуднi, тепер супокiйнi очi. - Чого дивитесь на мене так чудно, пане докторе? - питала вона, привiтавшись. - Ви... ви... курите, Олено? - спитав змiшаний, не даючи нiяко┐ вiдповiдi на ┐┐ запитання. - Адже бачите... - Але ж бо досi ви не могли знести папiроски в жiночих устах! - Так. Однак мож i полюбити се, що передше ненавидiлось. Наприклад, Вiн почав був говорити про нервовiсть, i що вона мусить берегтись. Говорив багато про обов'язки, котрi маються супроти себе й супроти других; особливо проти родичiв. Замiтив, мiж iншим, що людина - звiрина привички i що суть люди, в котрих чутливiсть - джерело всякого безталання... Вона лиш десь-колись вiдповiдала, i то вiднехочу, байдужно. Нарештi вiн почав говорити i про ┐хнi домашнi обставини, порушив поведення брата, видатки батька, його турботи, гризоту, його зламаний душевний настрiй... - Не мож iнакше збирати, як сiялось... - закинула вона байдужно. - Родичi[17] самi виннi, що вiн пропада║. А пропада║ вiн без рятунку. Опроче... я вiрю i в _дiдичнiсть блудiв[18]._ -_ _Критичний у вас розум, Олено, - говорив вiн з важкою мiною, - аналiзуючий, розважуючий дух. Вам я можу щось важного вiдкрити. Правда, се, що скажу, невiдрадне. Des Lebens undemischte Freude ward keinem Irdischen zu teil[19], - цитував вiн патетично. - Однак ви. зумi║те се перенести, ба, i других навчити зносити такi пригоди... Вона нiчого не вiдповiдала й не питала нiчого. Думала лиш, що сильним духом суджено й багато перенести. А вiн почав говорити. Зразу манiвцями та оборотами, а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень. Протягом одно┐ години довiдалась, що всi вони знищенi, що ┐┐ батька через якусь-то суму, котру мав у себе в сховку й котро┐ недоставало, вiддалять зi служби. Вона не ворухалась. Побiлiла лиш, немов стiна. - На те була я давно приготована, пане докторе, - ледве прошепотiла. - Давно; однак, що можна проти того вдiяти? - Проти того... нiчого! Надiймось, що, може, йому, хоть з ласки, друга |
|
|