"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

заперечити, наколи не хочеться йти якраз супроти всякого розуму. А що ║сть
по правдi, те й по розумi. Будемо отже доти апелювати до ┐┐ розуму, доки
вона квiнтесенцi┐ не зрозумi║. А коли зрозумi║ й вiддасться, то побiда по
нашiй сторонi. Тут i втихомириться усякий бiль, прибуде родина... одне,
друге... домашнi клопоти i т. i., i буде ще менi i тобi вдячна. А для вас,
старих, для вас було б се те саме, що Наupttreffer![16]
- Говори з нею! - умоляв радник. - Говори, одинокий мiй потiшителю! Я
не в силi. О, боже! За що кара║ш ти мене так тяжко!

* * *
I доктор дiйсно говорив з нею. Умiв так приладити. що застав ┐┐ саму
дома. Лежала в фотелi недбало одягнена й курила. Вiн довго ┐┐ не бачив, i
вираз ┐┐ лиця здивував його. Все здавалось у тiм лицi супокiйним. Нi слiду
нiякого горя. Сказав би-сь, все життя в нiй завмерло, лиш мiж бровами
спряталось щось... щось, чого вiн не розумiв, що однак здавалось йому
знакомим. "Божевiльнiсть" - мелькнуло йому через думку. I з пильною
цiкавiстю звернув назад на не┐ погляд та на ┐┐ пречуднi, тепер супокiйнi
очi.
- Чого дивитесь на мене так чудно, пане докторе? - питала вона,
привiтавшись.
- Ви... ви... курите, Олено? - спитав змiшаний, не даючи нiяко┐
вiдповiдi на ┐┐ запитання.
- Адже бачите...
- Але ж бо досi ви не могли знести папiроски в жiночих устах!
- Так. Однак мож i полюбити се, що передше ненавидiлось. Наприклад,
папiроску в жiночих устах. - I знов замовкла.
Вiн почав був говорити про нервовiсть, i що вона мусить берегтись.
Говорив багато про обов'язки, котрi маються супроти себе й супроти других;
особливо проти родичiв. Замiтив, мiж iншим, що людина - звiрина привички i
що суть люди, в котрих чутливiсть - джерело всякого безталання...
Вона лиш десь-колись вiдповiдала, i то вiднехочу, байдужно. Нарештi вiн
почав говорити i про ┐хнi домашнi обставини, порушив поведення брата,
видатки батька, його турботи, гризоту, його зламаний душевний настрiй...
- Не мож iнакше збирати, як сiялось... - закинула вона байдужно. -
Родичi[17] самi виннi, що вiн пропада║. А пропада║ вiн без рятунку.
Опроче... я вiрю i в _дiдичнiсть блудiв[18]._
-_ _Критичний у вас розум, Олено, - говорив вiн з важкою мiною, -
аналiзуючий, розважуючий дух. Вам я можу щось важного вiдкрити. Правда,
се, що скажу, невiдрадне. Des Lebens undemischte Freude ward keinem
Irdischen zu teil[19], - цитував вiн патетично. - Однак ви. зумi║те се
перенести, ба, i других навчити зносити такi пригоди...
Вона нiчого не вiдповiдала й не питала нiчого. Думала лиш, що сильним
духом суджено й багато перенести. А вiн почав говорити. Зразу манiвцями та
оборотами, а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень. Протягом
одно┐ години довiдалась, що всi вони знищенi, що ┐┐ батька через якусь-то
суму, котру мав у себе в сховку й котро┐ недоставало, вiддалять зi служби.
Вона не ворухалась. Побiлiла лиш, немов стiна.
- На те була я давно приготована, пане докторе, - ледве прошепотiла. -
Давно; однак, що можна проти того вдiяти?
- Проти того... нiчого! Надiймось, що, може, йому, хоть з ласки, друга