"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Радник потупив очi у шклянку i знов здвигнув плечима.
- Що я можу вдiяти, товаришу? Чу║ш, не любить його!..
- Не любить його! Начеб люди не побирались i не жили й без любовi!
Дурниця! Химера! Колись вона сього гiрко пожалу║, однак властивим
виновником будеш ти! Дiти виховуються iнакше, пане Ляуфлер! Як довго ти
живеш, доти ти й паном; але у тебе не знати, хто голова дому. Кождий сам
собi паном. Кождий iде, куди йому догiдно, хоч би i до чорта. З того тепер
показуються i наслiдки; от тепер i ма║ш "любов"!
- Ваша правда, майор, слово честi, що ваша! - вмiшався наново
контролер.
- Абсолютизм у родинi - се рiч наймудрiша. Дума║те, що в мене iнакше?
Моя воля - се воля всiх; а щодо точки любовi - покажу примiри. Чи женився
я з любовi? Женились ви, може? Менi нараджено "мою", i я пiшов раз у дiм,
далi другий, третiй, придивлявся всьому отвертими очима, прислухувався
настарченими вухами, розпитувався, розумi║ться, делiкатно про те║-то,
привик до не┐, освiдчився - i кiнець. Менi вида║ться, пане раднику, що
ваша Олена геть-геть переросла вас. Коли б се робили хлопцi, се б менi
було ще сяк-так до вподоби, але дiвчата - нiколи! Прислухався я ┐й раз, як
вона вела якусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна,
то не прощено би ┐й нiколи тих дурниць, котрi, немов цвiтами, повбирала
гарними словами. Начиталася нездорових творiв, i то ║ конечнi наслiдки.
Вам було ┐й поводи наложити, а й тепер ще не запiзно. Попробуйте лиш i
перекона║тесь, що зiгнеться.
- Я се також завсiгди говорю, - обiзвався знов старий майор. -
Дисциплiна мусить доводитись до остатнiх консеквенцiй[14], особливо ж у
жiнок. Жiнка - то молодий кiнь. Почу║ сильну, залiзну руку, так i
подасться i влiво i вправо. Я не кажу поводи стягати, але й не надто
попускати. Якраз посерединi, тодi йде гарно кроком. Де-не-де цвяхнути
батiжком. Перед трапом трохи острогiв, перед бар'║ром - удар i остроги,
поводи свобiдно, тодi летить! Надто замучувати не варто, особливо
спочатку; се ж моя теорiя. Ляуфлер був завсiгди лихим ┐здцем, тому ж його
i кождий кiнь скида║ з сiдла. Так, так, - додав трохи згодом i
задумавшись, - дисциплiна мусить проводитись, мусить...
- Дай-но менi раз з Оленою розмовитись, Епамiнондасе! - говорив доктор,
коли оба верталися одною й тою самою дорогою додому.
- Говори. Скажи ┐й i те, товаришу. Те, ти ж зна║ш...що ┐┐ батько
незабавки перестане тим бути, чим був досi, а то лiсовим радником...
- Вона добра, шляхетна, - вiдказав, потiшаючи, доктор. - Буде з усiх
сил старатись, щоб ┐┐ родина не терпiла убожества; коли б лиш _того_ могла
забути...
- Кого, любчику?
- Стефана Лi║вича...
- _Помершого?_
-_ _Егеж...
- Боженьку, а вона... що з ним?
- Не зна║ш нiчого, старий? Адже нервовiсть... на! Опроче се трапля║ться
часто-густо, що батьки суть остатнi, котрих у такi справи
вта║мничу║ться...
- Любила його?
- Авжеж! Обопiльне. Вiн вiд'┐хав, як i то тобi вiдомо, на два роки з