"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

чужi люди i повелися новi звича┐, колишнiм же власникам сих земель тепер
нема║ вже й захисту.
Двi години вiз витягався на гору i, нарештi, ви┐хав на шпиль до двох
високих могил, що звалися Близнюками. Тут на пiвночi заблищав
срiбно-блакитною смугою Днiпро, заклинаючи подорожнiх зiйти на могилу i
полюбуватись на кра║вид. Вони так i зробили i, пустивши волiв пастися,
самi пiшли на одну з могил.
З шпилю могили був чарiвний кра║вид. З лiво┐ руки, з-за високо┐ гори,
виглядав вкритий лiсом Монастирський острiв, а повз нього широкою, срiбною
пеленою вибiгав рухливий Днiпро i, добiгши до пiскуватих кучугур Огрiнi,
круто повертав на пiвдень, ховаючись одним кра║м пiд ту саму гору, що на
нiй стояли подорожнi. Далi вiн знову виникав з-пiд гори ввесь, простуючи
вже на захiд, i бiля високого рогу гори падав на гострi скелi Кодацького
порогу, розбиваючись бiлою пiною. На пiвночi за Днiпром розлягалися великi
зеленi лiси, а помiж тими лiсами подекуди виблискувала сво┐ми бiлими
водами рiчка Самар.
Старий Балан не один раз уже на свойому вiку бував на сих могилах; був
раз тут пiд час походу й Рогоза, Галя ж не була тут нiколи i стояла тепер
мов зачарована, слухаючи те, що розповiдав ┐й батько про сi дивнi мiсця.
- Через що ж, тату,- спитала вона згодом,- той зелений острiв зветься
Монастирським, коли монастир, ви казали, сто┐ть аж за Самаром?
- Через те, дитино моя, що сi мiсця жили ще задовго до наших часiв.
Люди помирають, а земля все живе. На тому островi була, бач, церква ще
скоро пiсля народження Христа. Вже яка там вона була, хто його зна║: може,
прямо в землянцi, а може, що й у печерi помiж скелями, а тiльки нашi дiди
гомонiли, що чули од сво┐х батькiв, нiби святий апостол Андрiй, як ┐хав
Днiпром до Ки║ва хрестити людей, так перебував деякий час на
Монастирському островi i хрест на ньому великий поставив. Пiсля нього на
островi й з'явився монастир i ченцi. I не малий час вони тут пробували -
аж поки набiгла сюди бусурманська погань... Тодi ченцi, рятуючись од
нехристiв, перейшли в лiси за Самар, та й збудували там новий монастир.
- А сi могили чому Близнюками звуться?
- А се теж не за наших часiв так ┐х прозвали. Тут в дуже давнi часи, ще
як не тiльки що запорожцiв тут не було, а й татарва ще не приходила, так
царював у Кодацi якийсь цар, а у царя була улюблена жiнка. От одна
чарiвниця й позаздрила тiй жiнцi та й набрехала царевi, неначе його
дружина та йому невiрна, а на доказ, бач, пророкувала, нiби жiнка царя
завагiтнi║ та й народить близнюкiв... А коли воно справдi так i сталося,
так цар той жiнку скарав на смерть, а двох близнюкiв звелiв на отсiй горi
живцем закопати та й насипати над ┐х домовинами отсi височеннi могили. От
через те i могили люди Близнюками звуть.
Кiлька хвилин старий козак мовчки переводив сво┐ очi з одного краю
обрiю до другого, далi ж знову звернувся до Галi.
- Тут, серце, всяка могила на степу, всякий островець на Днiпрi i
навiть всяка скеля на березi говорить про минуле. От, наприклад, бачиш з
захiдного боку Днiпра високий острiв бiля Огрiнi - Кiнським вiн зветься,
так на ньому наш кошовий Сiрко вигубив цiлу татарську орду, а кiлька
десяткiв тисяч невольникiв. шо орда гнала з Укра┐ни, визволив на волю... А
ото з правого боку на крутому, високому розi Кодак: так там то вже кровi
нашо┐ козацько┐ пролилося!.. I до Хмельниччини було i пiсля