"Адрiан Кащенко. Оповiдання про славне Biйсько Запорозьке Низове" - читать интересную книгу автора

кинулися на половцiв i вигнали ┐х аж за Дунай та Карпатськi гори.
Заволодiвши пiвденними степами, Батий через кiлька рокiв рушив iз
великими ордами на теперiшню Лiвобережну Укра┐ну й, спустошивши
Переяславське та Чернiгiвське князiвства, року 1240-го пiдступив до Ки║ва.
Городяни оборонялися вперто, адже сподiвалися лише на смерть, бо не
мали сили вiдiгнати татар, i тi, вдершись до мiста, вирiзали людей та
пограбували i сплюндрували все, що кияни встигли збудувати та надбати за
сiмдесят лiт пiсля ру┐ни Андрiя Боголюбського.
Пiсля Ки║ва татари спустошили ще Волинь, Подiлля й Галичину, а тодi
знову повернулися в чорноморськi степи, обклавши щорiчною даниною всi
руськi землi.
Русь опинилася в чужоземному ярмi. Щороку всi руськi князi мусили
привозити свою данину; й вiд волi хана залежало, чи залишаться вони на
тронi, чи ┐м зiтнуть голову, й князiвства перейдуть в iншi руки, до тих
князiв, що бiльш покiрливi, чи, не шкодуючи сво┐х пiдлеглих, обiцяють
привозити татарам набагато щедрiшi подарунки.
Найскрутнiше з усiх руських земель доводилося вiд татар знову-таки
Русi-Укра┐нi, бо вона була найближча до степiв i не мала жодного
природного захисту з боку татарських кочовищ; тому пiсля нашестя Батия
схiднi й пiвденнi землi зовсiм здичавiли, поросли будяками й перетворилися
на безлюднi степи.
Не так тяжко було Русi Суздальськiй, або Московщинi. Татари не любили
ходити туди через лiси й болота, й не так потоптали той край. За сто лiт
Бати║во┐ ру┐ни Московське князiвство не занепало, а змiцнилося, i князь
московський Iван Калита, за згодою татарського хана, став старшим над
усiма схiдноруськими князями, проголосивши себе великим князем.
Ще менше потерпiла вiд татар Галицька Русь, бо ┐┐ зi степу заступила
Укра┐на, i в XIII столiттi, за часiв короля Данила, сина його Лева та
онука Юрiя, вона набула ще бiльшо┐ сили. Та й у не┐ знайшлися вороги -
угри й поляки, й тi лихi сусiди, виснаживши ┐┐ могуть, пiдгорнули Галицьку
Русь пiд себе, причому тi русини, що жили за Карпатами, потрапили в ярмо
до угорцiв, а тi, що були на сходi гiр, дiсталися полякам.
Доки ки┐вська Русь-Укра┐на перебувала в ру┐нах, стоптана татарськими
кiньми, на пiвнiч од не┐, на рiчцi Нiманi, почав складатися в мiцну
державу напiвдикий народ. Уже в XIV столiттi великий князь литовський
Гедимiн заходився поширювати свою владу на пiвдень i завоював усю Бiлу
Русь (край од Прип'ятi до верхнього Днiпра). Син же Гедимiна, великий
князь Ольгерд, прилучив до Литви всю Укра┐ну з обох берегiв Днiпра, року
1360-го посадив свого сина Володимира князем у Ки║вi й, вигнавши на якийсь
час татар iз нижнього Днiпра, Бугу та Днiстра, розширив межi сво║┐ держави
до Чорного моря.
За добу литовсько┐ зверхностi Укра┐на трохи перепочила. Литовцi не
утискували укра┐нцiв; навпаки, самi запозичували в них звича┐, мову й
письменнiсть. Але таке спокiйне життя недовго тривало на Укра┐нi.
Наприкiнцi XIV столiття Литва з'║дналася з Польщею, державою
римсько-католицько┐ вiри, й поляки, забравши всi державнi посади, стали
переслiдувати православних укра┐нцiв, та не задовольнившись i тим, почали
обмежувати волю укра┐нського селянства й роздавати укра┐нськi землi
польськiй шляхтi.
За панування Литви на Укра┐нi вже були вiльнi вояки, якi, хоча й не