"Адрiан Кащенко. Оповiдання про славне Biйсько Запорозьке Низове" - читать интересную книгу автора

брак у тi часи шляхiв сполучення утруднювали спiльне життя на таких
великих землях, i незабаром держава Володимира занепала й розпорошилась на
багато дрiбних князiвств. До того ж, князь Володимир, помираючи, роздав
усi володiння мiж сво┐ми дiтьми. Ще його син Ярослав якось тримав братiв у
покорi й мав пiд сво║ю рукою всi руськi землi, крiм Полоцько┐, а вже за
часiв його внукiв нiхто не бажав слухатися ки┐вського князя. Не минуло й
ста лiт, як велика Ки┐вська держава розпалась на кiлька десяткiв, а далi -
й сотень князiвств. Зрештою, дiйшло до того, що мало не в кожному мiстi
був свiй князь.
Усi князi ворогували мiж собою, кожен хотiв мати якнайбiльше пiдвладних
городiв i весей; i от вони, озбро┐вши сво┐х людей, стали нападати на сво┐х
сусiдiв; скидали сво┐х родичiв iз князiвств та iнодi об'║днували докупи
чималi володiння, якi з часом знову дiлили мiж сво┐ми дiтьми й онуками.
Пiд час цих змагань i чвар князi часто запрошували за грошi
чужостороннiх воякiв: варягiв або iнших кочiвникiв, якi, скориставшись
занепадом Русi, захопили пiвденнi степи. Спочатку то були печенiги, а
згодом - половцi.
Найбiльше лиха вiд тих во║н зазнав Ки┐в. Вiн був найдостославнiший i
найбагатший з усiх городiв, розташованих на руських землях. За часiв
Володимира та Ярослава Ки┐в прикрасили великi й розкiшнi церкви й
монастирi; його було обсипано високими земляними валами з мiцним, посеред
них, мурованим за┐здом, що звався "Золотою брамою", i тепер Ки┐в жив лише
спогадами про свою славу. Через те кожен могутнiй князь неодмiнно прагнув
стати князем у цьому городi та старшинувати иад усiма руськими престолами.
З тими вiйнами й колотнечами дедалi дужче занепадали городи, зубожiла
люднiсть i сила Русi. Цим i скористалися степовики-половцi, що досi вже
вигнали з пiвденного степу печенiгiв та угрiв й захопили степовi простори
вiд Волги до Днiпра. Вони наскакували на руськi землi, випалювали городи й
весi, а людей забирали в неволю.
Найближча до степiв Ки┐вщина, звiсно, й найбiльше потерпала вiд тих
нападiв. Нарештi в XI столiттi половцi витиснули Русь iз степiв на пiвнiч,
опанували Днiпром од лиману до Орелi, захопили устя Днiстра й Бугу й,
таким чином, перетнули руськi шляхи до Чорного моря й Цар-городу.
Доки через тяжкi обставини Ки┐вщина та й узагалi вся Укра┐на дедалi
дужче занепадала, пiвнiчно-схiднi руськi землi, захищенi вiд степовикiв
лiсами та болотами, змiцнювали свою силу й у XII столiттi склали, мiж
рiчками Волгою та Окою, чималу державу - Суздальську Русь, яку згодом
стали називати Московщиною. Осередок руського державного життя поволi
перемiстився на пiвнiч.
За два столiття, що минули пiсля князювання Володимира, ║днiсть мiж
пiвнiчною та пiвденною Руссю зовсiм розладналася, так що суздальськi князi
не тiльки не допомагали Укра┐нi у боротьбi з половцями, а навiть радiли iз
занепаду Ки║ва, i року 1169-го суздальський князь Андрiй Боголюбський,
скориставшись iз безсилля Ки┐вського князiвства, захопив зi сво┐м вiйськом
Ки┐в, пограбував його вкрай, не минаючи навiть монастирiв та церков i,
поруйнувавши та спустошивши колись могутн║ й розкiшне мiсто, залишив його
на поталу степовикам-половцям.
За якийсь час пiсля походу на Ки┐в Андрiя Боголюбського посунулися на
руськi землi татарськi орди зi Сходу. Пiд проводом свого хана Батия вони
зруйнували року 1237-го Суздальську Русь i, повернувши звiдти на пiвдень,