"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

вчителя баяна з часiв мого дитинства у школi мистецтв. Менi тодi його чомусь
було дуже шкода, бо його бiлявий синок вчився зi мною на паралелi в художцi.
Якийсь такий Папа Карло, їй-богу. Цiкаво, чи є якийсь зв'язок мiж Папою
Карло i Фридою Кало. Мабуть, таки є, якщо думки про них з'являються у
Схiдному Берлiнi...
Боже, як же я люблю своє життя! Потяганнячка i широким планом
позiхання-посмiхання. (Аж хочеться одвернутися вiд екрана, бо незручно за
чужу безпосереднiсть.) Entschuldigung *. Просто яка розривна радiсть
вибухнула в менi на вигляд простих собi бульбашок, що випихуються догори у
свiжоналитому пивному келиху.
______________
* Вибачення (нiм.).

На другому поверсi цього будинку живуть троє моїх приятелiв i одна
приятелька. Тут так заведено - винаймають помешкання на чотирьох. А на
першому поверсi - гей-бар. Iз генiальною назвою "Midnight Sun Cruise
Lounge".
- Мммм... - щоразу м-каю я, коли проходжу мимо.
- Фiу-вiть! - фiу-вiтькнула нiмкеня-панкушка, оцiнивши мою трохи
закоротку для "розкутої Захiдної Європи" сукню.
Якось бiля бару (зрештою, закладiв цього профiлю не так уже й мало в
нашому районi) один iз моїх приятелiв, Андрее, почув сумнi зiтхання
тамтешнiх молодикiв, один у салатовому костюмi мрiйливо мовив до того, що
був у рожевому:
- А знаєш, тамо у квартирi на другому поверсi живе трiйця таааких
гарячих бусiкiв!...
Андрее похолов. Власне, його помешкання не на другому поверсi, а на
першому з половиною. Його дверi чудово видно будь-якому вiдвiдувачу
"мiднайт-сан-круз-лаунджа". Прагнучи якомога швидше застрибнути до хати, вiн
заходився гарячково порпатися в сумцi, щоби добутися ключiв. I - ой бой! -
якраз тiєї митi, коли вiн їх випорпав, ключi з брязкотом гоцнули на землю.
Запала мертва тиша. "Нагнутися чи нi?!!" - от в чому питання. Набравши повнi
груди повiтря, Андрее таки блискавично нагнувся i пiдхопив свої злощаснi
ключi. Чесне гей-товариство вибухнуло щирими оплесками, гелготiнням та
улюлюканням. Добре, що Андрее живе у Берлiнi i його не знають мої українськi
друзi. Iнакше став би якщо не "Андерсом-солодкою попкою", то
"Андресом-золотим ключиком" - точно.
Дивно, що приятелiв, як правило, згадуєш якось невчасно. Лiпше, коли
люди iснують для тебе лише в мить їх осягнення, типу, очi бачать - серце
болить, чи як воно там. Менш нiж за добу менi вип? дає побачити свого
малого, вiддати йому його гостинцi, слухати iсторiї про те, що вiн робив у
Києвi, поки мене не було. Мила, кохана дитина. Вiн так вирiс за останнi
пiвроку. Витягнувся, змужнiв i схуд. А проте не втратив ямочок на щiчках. I
того трохи смутного виразу своїх зелено-блакитних очей iз довжелезними
вiями. Паскудно втратити очi з вiями. Нещаснi королеви краси чи модельки,
обличчя котрим покинутi жлоби-чоловiки обливають iз-за рогу кислотою,
напевно це знають. Жахiття. God save the Queen. I захисти усiх красунь.
Я намагаюся не згадувати про спотворене i сяк-так зататуйо-ване тiло
колишньої Мiс України якогось там року. Якось доводилося знiмати. "їй би в
кiно про якудзу..." - гигикнув один ри-зиковий освiтлювач. Я розбила об його