"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автораОй не знав козак, - голос кобзаря нерiшучий, кволий, непевний - козак щиро не знав, - Ой не знав Супрун, А як славоньки зажити, Гей, зiбрав вiйсько славне запорiзьке Та й пiшов вiн орду бити. Струни зайшлися цiлими сплесками звукiв. Згадки, спогади несла ┐хня хвиля. До берега наче докочувалися цi звуки i ховалися, як хвилi у пiску. Серед тишi народжувалися шелести степiв, тупiт копит кiлькатисячного загону Супруна. Кобзар торка║ струни нiжнiш i нiжнiш. Тоншi й тоншi звуки тихо злiтають з його пальцiв. Звукiв менша║ - i швидко - одна тенька║ струна, i довго в кутках хати чу║ напружене вухо ┐┐ вiдгомiн i луну. Ой у недiлю рано-пораненьку Супрун iз ордою стявся, А в понедiлок в обiдню годину Сам в неволеньку попався. Молода зiтха║. Голос кобзаря став трагiчний, наче вiн розповiда║ про рiдного сина. "Сьогоднi недiля, - дума║ Шахай, - а завтра понедiлок. I обiдня година". Галат щось говорить на вухо сво┐й дiвчинi, доки звучить заволiка║ хвиля бажання. Панько Виривайло не ма║ сили витерпiти. Вiн приклада║ долоню до рота i пронизливо виводить божевiльну ноту пiснi. Ох i ти, козаче, козаче Супруне! До Панька долуча║ться речитатив кобзаря. У нього тремтять губи вiд зворушення. Але слова його твердi й роздiльнi, як докiр: А де ж тво┐ прегромкi рушницi? По паузi обидва голоси - Панькiв i кобзарiв - дружно виводять гiркi слова вiдповiдi. Тихо, похмуро, гiрко говорять вони про свою бiду. Покора людини, що потрапила в горе: Гей, мо┐ рушницi в хана у свiтлицi, Сам я, молодий, у темницi. Знову бреньчить сама кобза. Вона бреньчить, як гiркiсть Супрунового життя. Розчарування i туга за рiдною стороною. Струни дзенькають, нiби падають у безвiсть дзвiнкi краплi часу. Ох i ти, козаче, козаче Супруне, А де ж тво┐ воронi┐ конi? |
|
|