"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Розпачливо допитуються два голоси - мелодiя й речитатив. Вiдповiдь вже
┐м вiдома, i вони питають Супруна, тiльки щоб поплакати з ним в неволi i
пожуритися разом з його пропащою головою.

Гей, мо┐ конi в хана на припонi,
Сам я, молодий, у неволi.

Спiвають самi струни, покiрно хилить голову людська доля. Але що це з
ними сталося, з тими струнами? Вони починають грiзно рокотати. Рве
пальцями ┐х незрячий музика. Без жалю б'║ ┐х рука, а вони покiрнi, вже
розiйшлися по хатi бадьорими, сильними звучаннями. Iван Виривайло зiтха║
на всi сво┐ велетенськi легенi:

Ох i виведiте мене, виведiте
На Савур-могилу,
Гей, нехай стану, гляну-подивлюся
Я на свою Вкра┐ну!

Молода спiва║ вже дзвiнким голосом. Та й усi присутнi хочуть спiвати i
починають iз сво┐х мiсць. Луна║ голосна пiсня, тривожна сила i збуджена
радiсть суворостi. Нiби над степами ширя║ ┐┐ пiсенна величнiсть,
прославляючи давнiх мешканцiв степу.

А з то┐ могили видно всi кра┐ни,
Сиз орел лiта║,
Гей, сто┐ть вiйсько славне запорiзьке
Та як мак процвiта║!

На цьому закiнчу║ться весiлля в хатi молодо┐. Наста║ вечiр, i лiзе на
небо червоний мiсяць.
Дружина Шахая не могла заснути. Вона чекала чогось бiльшого вiд цi║┐
ночi. Уява малювала майже божевiльну насолоду. Млость незайманостi п'янила
дiвоче серце. Та прийшов такий Шахай, i вже нема║ дiвочих мрiй, зникла
туманна далина, прозоро мiниться обрiй. Бiль, втома i незручнiсть -
холодили новонароджену жiнку. Хотiлось плакать вiд розчарування, хотiлось
забути цю розкриту та║мницю i знову коливатися в повiтрi, як марево,
ходити росою по воду i щоразу чекати там чорновусого парубка, котрого вона
так гарно вмiла вишити на рушниках. У Шахая нема║ вусiв, його холоднi
тонкi губи цiлували соромно, як нiгде не написано по книжках. Навiть
досвiдченi дiвчата - подруги - не казали нiчого подiбного, що так можуть
цiлувати губи чоловiка.
Шахай поворухнувся, поклав руку на шию дружинi, i на мить здалось, що
вiн прокинеться. Та вiн засвистiв носом ще дужче. Молода злякалася i
почала його будити. Напiвсонний Шахай притиснув ┐┐ до себе i, вмить
спалахнувши нестримним бажанням, удовольнив його. Потiм вiн заснув знову,
не випускаючи дружини з обiймiв. Прохолода велико┐ хати посвiжила чоло
жiнки. У не┐ зростала й зростала нiжнiсть до Шахая. Пливли години першо┐
ночi людського подружжя.
На подвiр'┐ вистрелив хтось iз револьвера. Потiм голос Марченка страшно
вилаяв Шахая, пролунав ще один пострiл, куля влучила у вiкно хати. Молода