"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

червоний, мов буряк.
Екран згас.
- Поки що з бiовiзором можуть працювати не всi, - цiлком серйозно
промовив Сергiй. Тiльки очi його весело сяяли. - Послiдовна розповiдь
вдається лише людям з високою дисциплiною мислення. Хто ще хоче спробувати?
- Дай менi, - простягнув до передавача руку Микола. - Я обiцяв моєму
юному колезi показати в рухливих картинках ймовiрну iсторiю космiчних
прибульцiв. Спробую дотримати слова. Дивiться i слухайте...


Роздiл 3. "ВОГНЯНА КОЛIСНИЦЯ АМОНА"

Панорама була неприваблива. Випалена сонцем земля, вкрита жорсткою i
сiрою вiд пилу травою, простягла вгору велетенськi руки соковитих кактусiв.
На обрiї синiло довге пасмо похмурих гiр.
- Атлантида? - прошепотiв Володя.
Микола ствердно хитнув головою.
На екранi з'явилася велика череда буйволiв. їх охороняли суворi воїни,
одягненi в звiринi шкури. За широкими шкiряними пасками - короткi мечi. За
спинами - луки i сагайдаки iз стрiлами. Довгi батоги i списи доповнювали
бойове спорядження.
Вони короткими вигуками й оглушливим ляском батогiв пiдганяли череду.
На їхнiх обличчях вiдбивалася тривога.
Сивобородий дiд, озброєний тiльки широким ножем, поглядав на небо i
злякано прислухався.
У небi коїлося щось незвичайне. До самого обрiю - анi хмаринки, а з
неба лине оглушливий гуркiт. Серед бiлого дня спалахнула яскрава золота
зiрка. Вона все збiльшувалася, наче хотiла змагатися iз самим сонцем. Гуркiт
все зростав, стаючи нестерпним для слуху.
Раптом золота зiрка почала стрiмко падати на стривожену землю.
Залишаючи вогняний слiд, вона з грiзним ревом промайнула високо над
головами скотарiв.
Воїни-скотарi попадали на землю, а буйволи кинулися врозтiч.
- Вогняна колiсниця Амона! - злякано кричав старий, наполоханий цим
страхiтливим видовищем. - Бог iде на землю!..
Несподiвано грiм ущух.
Земля здригнулася вiд удару. Могутня повiтряна хвиля прокотилася
степом, ламаючи, як сiрники, кактуси, перекидаючи розгублених людей.
Степ палав.
Гарячi язики полум'я знайшли собi багату поживу. Суха трава займалася
миттю. Лункий вогонь хижо котився степом, все ближче i ближче до купки
людей.
За сигналом сивобородого воїни пiдхопилися i спритно побiгли вiд вогню.
Вогонь люто кинувся навздогiн, все нарощуючи свiй страшний темп. Люди
шубовснули у рiчку i перепливли на той бiк. Вогонь добiг до рiчки i безсило
зашипiв, одступаючи вiд свого споконвiчного ворога.
Настала нiч.
А разом з нею впала на спраглу землю злива.
Потоки води били в шиплячий вiд жару грунт, змиваючи сiрий попiл.
Крислатi блискавки краяли небо на шматки.