"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

приготовлений уже давненько, - старовинна наукова праця про неможливiсть
передачi думок на вiдстанi. Безумовно, такий дарунок спочатку друга
роздратує, та потiм вiн почне з тiєї працi донесхочу глузувати. I буде
добре. I буде весело! I буде щиро, як i ведеться у старих друзяк!..
- А здорово ви придумали! - раптом почув вiн захоплений дитячий голос.
Микола озирнувся. Лiворуч сидiв хлопчина рокiв дванадцяти i, як кажуть,
їв Миколу очима. Здавалося, вiд радостi вiн от-от почне стрибати.
До цього Микола зовсiм не звертав уваги на пасажирiв. У салонi були
створенi всi умови для вiдпочинку. Можна було вiдкинутися на спинку крiсла,
насунути козирок i спокiйно дрiмати пiд його захистом. Микола дивився собi в
iлюмiнатор, його не вабила навiть програма кольорового телевiзора, що
яскраво поблимував над входом до кабiни пiлотiв.
I раптом цей хлопець...
- А ти що, читаєш думки на вiдстанi? - посмiхнувся Микола.
- От ви смiєтеся, - ображено сказав хлопець. - А якби я був дорослим, -
у голосi його виразно забринiла заздрiсть, - я, може, теж був би вченим. I,
може, це я, а не ви, придумав би!
- Ви не дивуйтеся, вiн у мене теж єгиптолог, - пояснив Миколi кремезний
чоловiк з короткою щiткою чорних вусiв. Хлопець, очевидно, був його сином.
Вусань поклав йому на плече руку i пригорнув до себе. - Не заважай дядьку
Миколi, - сказав вiн.
"Нi, вони таки справдi читають думки! - вражено подумав Микола. -
Звiдки вони знають, як мене звуть? Звiдки вони знають, що я вчений? Звiдки
вони знають, що я єгиптолог?"
Чоловiк з вусами, очевидно, здогадався про цi три "звiдки".
- Кiлька хвилин тому вас вiдрекомендували по телевiзору, - вiдповiв вiн
на нiмi запитання вченого.
Микола вп'явся очима в кольоровий екран. Так, це був вiн. Чорний
костюм, похмуре обличчя... А загалом - несолiдний, хлоп'ячий вигляд. А вже
як Микола намагався надати собi серйозного i авторитетного вигляду, коли
оператори з хронiкальної студiї приїхали були в Експериментальний iнститут
iсторiї людини...
Микола, той, що був на екранi, говорив навiть з якоюсь легковажнiстю:
- Вже попереднє вивчення тектонiчних змiн не може не навести на думки
про катастрофу. Звичайно, гiпотеза ще потребує багатьох уточнень, але я вже
зараз певен, що у далекому минулому Землю вiдвiдали мислячi iстоти з iншої
планетної системи, i саме тодi сталася остання геологiчна катастрофа.
Фантазiя чи реальнiсть? Це й треба з'ясувати. Я думаю, що на земнiй кулi є
багато слiдiв їхнього перебування. Але ми або не бачимо їх, або не хочемо
побачити. Може, легенда про загибель Атлантиди - теж доказ?
На екранi з'явився ведучий.
- Миколо Андрiйовичу, - звернувся вiн до молодого науковця, - на
початку нашої бесiди ви побiжно згадали, що первiсним поштовхом, який
врештi-решт привiв до народження гiпотези, є геометрична будова єгипетських
пiрамiд.
- Так. Хоча спочатку це був скорiше пiдсвiдомий процес...
- А чому саме пiрамiди привернули вашу увагу?
- Це давня i довга iсторiя. По-перше, пiрамiди - одне з семи чудес
стародавнього свiту, а хто ж не звертає уваги на чудеса? - вже зовсiм з
дитячою щирiстю засмiявся Микола. - Так-от: це було ще в школi. Мене