"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автораобличчя рум'яної молодостi, а й дзеркало кмiтливостi, енергiї, волi.
Нарештi фараон урочисто мовив: - Ти пiдеш у країну богiв... - Слухаю i пiдкоряюсь, великий доме, життя, здоров'я, сило, - з пошаною вiдповiв Джогенра. Хейнебi-Ше-Тот нишком кинув переможний погляд на великого ясновидця. Але той з удаваною байдужiстю втупився в пiдлогу. Вiн умiв не тiльки завдавати удари, а й спокiйно приймати їх. А фараон повiльно вiв далi, карбуючи кожне слово: - Ти маєш повернутися щасливо, минувши непомiтною тiнню країну бедуїнiв. Ти маєш повернутися щасливо, подолавши всi небезпеки. Ти маєш повернутися щасливо, вiддавши мої дари сонцеподiбним Синам Неба. Ти маєш повернутися щасливо, дiзнавшись про таємницi їхнього житла - пареми. Ти повернешся щасливо i будуватимеш житло богiв для мене. - Слухаю i пiдкоряюсь... Роздiл 5. ДЖОГЕНРА ОВОЛОДIВАЄ ТАЄМНИЦЕЮ Подiї на екранi бiовiзора знову пришвидшилися. Джогенра долав небезпеку за небезпекою. У жорстоких сутичках з дикими племенами, у битвах з морськими розбiйниками вiн губив хоробрих воїнiв Та-Кемту i скарби фараона... Та ось вiн досяг своєї мети. Серед степу височiв темний трикутник пареми. Лiворуч, на далекому березi моря, палала бiла заграва. Вона Але Джогенра вже знає, що на березi стоїть дивовижне мiсто, в якому вночi горять слiпучi холоднi свiтильники, вдень повзають i лiтають залiзнi жуки, якi ковтають Синiв Неба. I везуть, куди вони захочуть, а самi боги ловлять блискавки i, якщо їм це потрiбно, розмовляють один з одним на вiдстанi. Але хiба можна було з цього дивуватися, коли богам усi сили землi i неба пiдвладнi? Джогенра стояв у темрявi i вдивлявся в парему. Вiд усiх скарбiв у нього залишився один - коштовно оздоблений нiж, а вiд великого загону - єдиний воїн. - Слухай мене, - сказав Джогенра воїну, - я не маю скарбiв, щоб боги змилувалися надi мною. Але я маю наказ фараона, i я виконаю його. Я пiду i дiзнаюсь про таємницi пареми. I якщо я не повернуся, йди у Та-Кемт сам. I, зiгнувшись, стиснувши в руцi нiж, молодий жрець нечутно зник у темрявi. Ось i вхiд у парему, Джогенра завмер, чатуючи на небезпеку. Але цiлковита тиша заспокоїла його. Вiн увiйшов до пареми i попiд стiною обережно почав просуватися вперед. Раптом у нього за спиною почувся невиразний шерех. Джогенра напружився, стрибнув убiк, готуючись захищатися вiд невiдомого ворога. Але, хоч нiхто i не нападав на нього, жах стиснув Джогенрi серце. Спочатку вiн не зрозумiв, чим викликано це гостре вiдчуття небезпеки. Та потiм збагнув, що зник отвiр. Лагiднi зiрки вже не дивилися на нього, i земнi трави вже не шепотiли йому. Джогенра зрозумiв, що потрапив у пастку, i |
|
|