"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

Менi аж моторошно стало. А раптом саме я залишуся?
На другий рiк можна залишитися зовсiм непомiтно. А все через те, що
вчителi чомусь мають прикру звичку викликати саме тодi, коли ти чогось не
вивчив. А коли ти добре вивчиш урок, тебе й не подумають викликати.
От, скажiмо, якось я назубок вивчив урок з iсторiї. Якби мене тодi
викликали, я, певно, одержав би п'ятiрку. Я пiднiмав, пiднiмав руку, а
Микола Андрiйович, учитель iсторiї, не звертав на мене нiякої уваги. Тодi я
пiдняв обидвi руки, але й цього разу вiн у мiй бiк навiть не подивився.
Пiсля уроку я пiдiйшов до Миколи Андрiйовича i запитав:
- Миколо Андрiйовичу, чому ви мене не викликали?
А вiн вiдповiв:
- Я й так бачив, що ти добре вивчив урок. Молодець!
Я навiть розгубився. Яка несправедливiсть! Отож мене слiд викликати,
лише коли я уроку не вивчу? Але тодi я матиму самi двiйки, бо хто ж ставить
у журналi "молодець"?
- Як це так? - невдоволено запитав я. - Якщо мене нiхто не викликатиме,
коли я знаю урок, то обов'язково залишуся на другий рiк.
Микола Андрiйович засмiявся i казав:
- Логiчно! Та ти не журись. Пiслязавтра неодмiнно викличу.
"Викличе чи не викличе? - лихоманкове намагався зазирнути я у недалеке
майбутнє. - Якщо сказав, що викличе, то так воно i мусить бути. Отже, треба
добряче вивчити урок. Але якщо я добре вивчу урок, Микола Андрiйович мене не
викличе, а на перервi скаже "молодець". Логiчно? Логiчно! Та й хто з
учителiв заздалегiдь попереджає учнiв, коли їх викличе? Якби вчителi
попереджали, всi учнi давно були б вiдмiнниками. Просто Микола Андрiйович
хоче, щоб я знову добре вивчив урок. Отже, на наступному уроцi менi слiд
удати, нiби я все знаю, а насправдi можна не готуватися".
I от на наступному уроцi я удав, нiби вивчив геть усе. Я нахмурив лоба,
пiдпер голову рукою i втупив пронизливий погляд у стелю. А коли хтось з
учнiв вiдповiдав на запитання, я схвально кивав головою - так, мовляв,
правильно. Але руки я все-таки про всяк випадок не пiднiмав.
Микола Андрiйович ясно бачив, що нiхто у класi не вивчив уроку краще,
нiж я.
Я навiть вирiшив удавати так на кожному уроцi, якого я не вивчу. От
буде здорово! Тодi нiхто з учителiв мене не викликатиме. А коли я добре
вивчу урок, тодi я, навпаки, удаватиму, нiби й не вивчив. I всi вчителi мене
викликатимуть. У класному журналi i в моєму щоденнику густо заряснiють
п'ятiрки. Швидко я стану круглим вiдмiнником. Про мої успiхи напишуть у
стiннiй газетi, а мiй портрет повiсять на шкiльнiй Дошцi пошани. А тодi я
свою таємницю вiдкрию Лесику, щоб його портрет теж повiсили на Дошцi пошани.
- Сливко! - почув я голос Миколи Андрiйовича. - Ану, йди вiдповiдати.
Я аж здригнувся, наче пiд моєю партою почався несподiваний землетрус.
"Все, - подумав я, - пропав! От i звiряйся пiсля цього на слово
вчителiв!"
Але, на щастя, Микола Андрiйович запитав у мене не нове завдання, а
минуле.
Коли я закiнчив вiдповiдати, Микола Андрiйович узяв ручку i сказав:
- Якби ти так само добре вивчив новий урок, я тобi неодмiнно поставив
би п'ятiрку. Але, як я бачу, ти сьогоднi не готувався. А може, ти хочеш, щоб
я запитав тебе щось з нового уроку?