"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

Ну, що нам було робити? Залишалося остаточно вiдкрити нашу таємницю,
щоб нiхто не думав, нiби ми просто злякалися.
I я вiдкрив її. Я сказав:
- Тiльки це секрет! Коли ми з Лесиком закiнчимо школу, ми пiдемо у
космонавти i полетимо на Марс. А на Марсi снiгу майже нема. От ми й звикаємо
до суворого марсiянського клiмату.
Ця новина приголомшила всiх. Якби я сказав, що ми з Лесиком виловили у
Днiпрi анаконду, це викликало б меншу сенсацiю.
До кiнця перерви я i Лесик купалися у променях слави.
А на великiй перервi з'ясувалося, що уся наша ланка теж хоче летiти на
Марс. Навiть Бублик побажав летiти на Марс i дав слово, що бiльше нiколи в
життi не їстиме снiгу i навiть не питиме води, бо на Марсi води так мало, що
там навiть канали висихають. А потiм подумав i на все життя зрiкся морозива,
бо хтозна, чи е на Марсi морозиво.
Наш ланковий Сашко Усенко запропонував наступного дня усiм зiбратися у
нього вдома i гуртом обмiркувати, що нам робити, щоб на Марс полетiти.
А наступного дня - недiля. А в недiлю ми з ключками ходимо на ковзанку.
Та хiба важко майбутнiм космонавтам один раз у життi вiдмовитись од гри в
хокей?
I справдi, у недiлю ми прийшли до Сашка без ковзанiв i ключок. Нiхто не
запiзнився. Тiльки Юрко Бублик зовсiм не прийшов.
Сашкова мати налила нам чаю i почастувала тiстечками. Ми пили чай з
варенням, їли тiстечка i думали про Бублика. Невже вiн передумав летiти на
Марс? А може, не втримався i подався на ковзанку?
Але все з'ясувалося, коли Сашко подзвонив по телефону Юрковi додому.
Застудженим голосом Юрко прохрипiв у трубку, що батьки силомiць
змушують його лежати в лiжку i пити гаряче молоко з медом та чай з малиною.
Але вiн, Юрко, вiдчайдушне борониться - не лежить i не п'є. I ще вiн сказав,
що, коли видужає, тато вiдшмагає його своїм паском. Тато вже пообiцяв...
Бiльше Юрко нiчого не встиг сказати, бо цiєї митi хтось видер у нього з
рук трубку i з грюкотом кинув на важiль.
Довелося розпочати обговорення без Бублика.


Роздiл 2. КОСМОНАВТИ

Нiхто у свiтi навiть не здогадується про iмена майбутнiх космонавтiв.
Але я їх знаю. Нас п'ятеро - Сашко Усенко, Юрко Бублик, Боб Скорик, Лесик
Баглiй i я, Толя Сливка. Вийшло, як на замовлення, на п'ять космонавтiв -
п'ять найближчих до Землi планет Сонячної системи: Венера, Марс, Меркурiй,
Юпiтер i Сатурн. Добре, що найближчих планет тiльки п'ять. Якби їх виявилося
хоча б шiсть, ми б опинилися в скрутному становищi, бо у нас не вистачило б
на всi планети космонавтiв.
- От бачите, - сказав Сашко, - хочеш не хочеш, а нам слiд триматися
гурту. Якщо хтось iз нас залишиться на другий рiк, одна з найближчих планет
залишиться недослiдженою.
- Та ми ж спочатку вирiшили летiти тiльки на Марс! - нагадав я Сашковi.
Сашко на це вiдповiв:
- Ну й що? Той, хто залишиться на другий рiк, на Марс не полетить, бо
вiн запiзниться на цiлий рiк.