"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

- Не буду миться, не буду голиться, аж поки ця клятва не здiйсниться! -
прохрипiв вiн.
- Не буду миться, не буду голиться, аж поки ця клятва не здiйсниться! -
прохрипiв я.
Це була страшна клятва.
Правда, голитися нам не потрiбно було. А от як не митися? Спробуйте хоч
один день не вмитися, якої вашi батьки заспiвають?
I я сказав Лесиковi:
- Знаєш, Лесику, по-моєму, якщо ми не вмиватимемося, нас можуть
запiдозрити.
Лесик замислився.
А потiм сказав:
- Не хвилюйся - ми всiх обдуримо. Ми будемо вмиватися, але не для того,
щоб порушити клятву, а для того, щоб нiхто нi про що не здогадався.
Я охоче схвалив це мудре рiшення.
Тепер нам уже не було про що турбуватися. Рано чи пiзно, а клятва своє
зробить! I ми нарештi сiли за уроки, щоб подолати усi труднощi, якi
спецiально для нас склали автори пiдручникiв.


Роздiл 6. ПОМСТА

Клятва - велика сила!
Ми з Лесиком дуже швидко у цьому переконалися. I менi здається, що,
якби ми своєчасно не дали один одному клятви, менi зараз, можливо, не було б
чого вам оповiдати.
Клятва почала дiяти тодi, коли одного дня знову пiшов снiг. Його за
одну нiч намело так багато, що неможливо було нi пройти, нi проїхати. Мiй
батько сказав, що вiн, скiльки живе, ще такого снiгу не бачив.
Ще сонце не пiднялося, як шляхами-дорогами поповзли снiгоприбиральнi
машини. Вони металевими клешнями згрiбали снiг до себе i безупинно кидали
його з транспортерiв на широкi спини вантажних машин.
Але особливо цiкаво було спостерiгати за роботою трамваїв, спецiально
пристосованих розчищати колiї. Вони здiймали навколо себе справжню завiрюху
i котилися по рейках у суцiльнiй снiговiй курявi.
Та снiгу було стiльки, що вчасно скрiзь розчистити все одно було
неможливо.
Побачили б ви тодi нашу школу!
Вона наче поменшала, такi глибочезнi кучугури з усiх бокiв оточили її.
Снiг величезним бiлим капелюхом лежав на даху, пухнасто облямував
пiдвiконня, а на козирку, що нависав над входом до школи, вiн навiть не
вмiщався i холодними перинами звисав з усiх бокiв.
Вiд дороги до школи ми з Лесиком iшли вузенькою стежкою, на якiй ледве
могли розминутися двi людини. Видно, це учнi старших класiв пробили цю
снiгову ущелину. А жаль! Краще залишили б цю роботу нам. Тодi нас неодмiнно
вiдпустили б з урокiв.
I от, коли ми пiдходили до школи, я подивився на снiговий горб, що його
намело на козирок, i сказав Лесиковi:
- Якби оця снiгова купа впала, вона б завалила усю стежку i в школу
неможливо було б пройти.