"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Мо¬ i чужi та¦мницi (укр)" - читать интересную книгу автора

Якби пiсля виступу Сашка збори закiнчилися, все було б гаразд. А так
збори не закiнчилися, бо часу пiсля другої змiни доволi.
Пiсля виступу Сашка зчинився такий галас, що спочатку нiчого неможливо
було розiбрати. Але за хвилину ми прекрасно зрозумiли, що дiвчачi команди
теж хочуть летiти на Марс i мати iм'я Юрiя Гагарiна. Про нас уже й мови не
було, бо виявилося, що наша ланка не гiдна цього високого звання.
Це було просто обурливо! Але нас було мало, Юрко Бублик досi хворiв, i
ми не спромоглися як слiд висловити своє обурення. Та й самi подумайте, хiба
вчотирьох цiлий клас перекричиш?
Але тут, на щастя, втрутився Iван.
- Тихо! - несподiваним басом гукнув вiн. - Припинiть неорганiзовану
дискусiю! Хто хоче органiзовано виступити, хай пiднiме руку!
Поки ми радилися, кому з нас взяти слово, першою органiзовано пiдняла
руку Зiна Галаган. А вона редактор класної стiнної газети "Колючка" i
говорить так швидко, нiби з автомата строчить. Крiм того, у неї надзвичайно
розвинена пам'ять, бо Зiна спецiально запам'ятовує все, щоб їй було про що
писати у газетi. I що ж? Вона нагадала зборам все, що їй вдалося
запам'ятати!
Вона нагадала, як влiтку наша ланка втекла з пiонерського табору в лiс,
щоб жити вiльними дикунами, i як всi хвилювалися i шукали нас iз собакою
Жучкою. А коли нас знайшли, ми ще чинили збройний опiр, бо повилазили на
дерева i стрiляли у Жучку з саморобних лукiв.
I ще вона нагадала, як сплохував Лесик Баглiй, коли привселюдно
переконував Павла Петровича, що Земля кругла, як глобус, хоч всiм споконвiку
вiдомо, що Земля не зовсiм кругла, а сплющена з обох полярних полюсiв. I вiн
ще збирається стати космонавтом!
А потiм вона розповiдала ще про мене.
Вона нагадала, як на уроцi зоологiї я не посоромився заявити, нiби
кит - це найбiльша в свiтi риба. Тодi ж, пам'ятаю, вона намалювала мене у
"Колючцi". Вона намалювала мене на березi вузенької рiчки з вудкою у руках,
Нiби я сиджу, ловлю на хробака кита i шепочу: "Ловися, кит, великий i
маленький".
- Навiщо ж такiй недисциплiнованiй i неосвiченiй ланцi надавати iм'я
Гагарiна? - запитала Зiна. - Iм'я Гагарiна слiд надати найкращiй ланцi!
Пiсля неї негайно пiдняв руку Лесик.
Вiн сказав:
- У кого не буває помилок? У того, хто нiчого не робить. Недарма ж
кажуть, що люди на помилках вчаться. Отже, чим бiльше людина робить помилок,
тим кращi її успiхи у навчаннi. Але ж успiхи одразу не приходять, треба
трохи зачекати. А з глобусом просто була смiшна iсторiя! Звичайне
непорозумiння! Колись на уроцi нам говорили, що глобус - це макет Землi.
Так? Так! Отже, яку форму має Земля, таку ж форму мусить мати глобус. А
звiдки ж я мiг знати, що неправильною формою глобуса довiрливих учнiв
дурять? Але тепер я це добре знаю, i мене нiхто не введе в оману. I Толя
Сливка тепер добре знає, що кит належить до класу ссавцiв, а не до класу риб
i що харчується вiн дрiбним планктоном, а не хробаками. От якби ми цього й
досi не знали, тодi б i розмови не було. А так що ж виходить? Ми старанно
вчимося на помилках i долаємо всi труднощi, а виходить, що це погано?
Але Iван поклав край усiм суперечкам.
- Ех, менi б вашi клопоти! - сказав вiн. - Ну, чого тут голови даремно