"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Космiчна халепа капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

тодiшнiх енергостанцiй. I по-третє: хiба ж це метод спiлкування? Аби дати
знати про себе, слiд галасувати на весь Всесвiт, вести широкий, некерований
пошук братiв по розуму.
Аж тут з'явилося радiо i спохопилися: тепер обмiняємося iнформацiєю! А
хто збагне земну балаканину? Де гарантiя, що нашi теревенi брати по розуму
не сприймуть як прикрi радiоперешкоди i не знищать їх?
Хотiли використати математичнi зоровi символи. I нарештi - телебачення!
Збагнули: "Ось воно!" Втiм, цей метод спiлкування вимагає тисячолiть. Адже
виникло й питання: як обмiнюватися iдеями з iстотами, котрi вiдрiзняються
вiд нас як зовнiшнiстю, так i логiкою мислення?
Що й казати! Було безлiч напрочуд цiкавих, хоч i безнадiйних проектiв.
I навiть божевiльний проект - спiлкування за допомогою позаатмосферних
вибухiв атомних i водневих бомб. Мовляв, термоядернi вибухи такi яскравi i
надпотужнi, що їх неодмiнно всюди помiтять. Може, й угледять, та що
подумають? Що розумнi iстоти в Сонячнiй системi винищують себе надновою
зброєю? I тодi, коли брати по розуму впiймають спектр термоядерних вибухiв,
нiякого розуму не лишиться на Землi, вона змертвiє, немов одвiку задубiлий
астероїд...
Зрозумiло, особисто для мене спiлкування з iнопланетними аборигенами в
напрямку "туди" нiколи не було проблемою. Моя коробка - завше надiйний i
безвiдмовний засiб. Хiба потрiбнi ще якiсь сигнали, коли все бачиш на власнi
очi? Та це тiльки один бiк справи.
Я думав: хiба про всiх ми знаємо? А чи нема таких високорозвинених
цивiлiзацiй, про якi ми й не чули, i чи не хочуть вони познайомитися з
братами по iнтелекту? А коли так, то, можливо, вже винайшли якусь пристойну
сигналiзацiю?
Я пригадав усi три сотнi iнопланетних мов, якi вивчив пiд час своїх
космiчних мандрiв (раптом стануть у нагодi?), i завантажив стiл кодованими
записами загадкових сигналiв iз Всесвiту, якi будь-коли ловили чутливi земнi
локатори. Ретельно вивчаючи багатющий астрономiчний фактаж, дiйшов певних
висновкiв.
Насамперед сигнали надсилають не планети, а зiрки i навiть галактики,
їх так i назвали - "радiозiрки" i "радiогалактики". Тiльки отакi надпотужнi
"передавачi" можуть охопити Всесвiт радiозойками.
Дивно й фантастично: потужнiсть випромiнювання радiосигналiв весь час
змiнюється: то збiльшується, то зменшується, хоча причину цього явища нiхто
не спроможний пояснити. I ще дивина: рання фаза розвитку будь-якого
космiчного "радiооб'єкта" навряд чи бiльша вiд кiлькох тисяч рокiв. А для
Всесвiту такий строк - одна мить.
Тож чи є це виявом розумного життя, яке навчилося керувати
радiовипромiнюванням власних сузiр'їв i галактик? Гiпотеза вельми
спокуслива, та її необхiдно грунтовно довести!
Не знаю, чи впорався б я з таким непосильним для однiєї людини
завданням, якби не порадився з моїм другом капiтаном Козирем, чий iнтелект
пiдсилений ще й мозком знаменитого робота Малюка.


Роздiл 6. ХОЛОДИЛЬНИК

З щоденника космiчного пiрата.