"Юрiй Ячейкiн. Слiдство веде прокуратор" - читать интересную книгу автора

грiшми. I дехто з чудотворцiв цьому дуже активно посприяв.
- Я там не була!
- Менi це вiдомо. Але в храмi разом з Iсусом вештався покiйничок Лазар.
Невже цей сумнiвний труп i несумнiвний спритняк теж подався в чудодiу?
- Чого ви зрештою хочете вiд мене?! /
- Вiдповiдi на запитання: де вiн зараз?
- Хто? Мiй брат Лазар?
- Твiй коханець Назарей! Покiйники - удаванi вони чи нi - нас не
цiкавлять.
- Мабуть, десь ховасться...
- А де ховасться, ти не знасш, так? -
- Якби знала, то побiгла б до нього з криком: "Тiкай якнайшвидше i
якнайдалi!"
- Чого б це раптом?
- Бо нiхто не знас, що його розшукують римляни. I я теж не знала... А
на тюхтiув з храмовоу варти тут не зважають...
- Тобто ти хочеш сказати, що вiн ховасться десь поблизу?
- Я цього не казала!
- Але такий висновок випливас з твоух слiв.
- Ти злий i пiдступний!
- Облишмо балачки про мене. Скажи-но лiпше...
Стрiмкий, динамiчний допит тривав. Луцiй Галл з насолодою гурмана
смакував, як спритно, на виважених логiчних ритмах веде розмову Веселий
Герман. Добра школа!
Марiя Магдалина й незчулася, як виказала брата Лазаря. Вона навiть не
зауважила, що засвiдчила його участь в нападi на мiняйл. Адже Веселий
Герман ловив навмання...
Тепер с суттсва зачiпка!
Цiсу митi його осяяла iдея: якщо розумно скористатися цiсю надто
обдарованою Венерою повiсю, Iсуса Назарея можна буде схопити в найкоротший
строк. Можливо, ще сьогоднi увечерi. Iдея так захопила Луцiя Галла, що вiн
забув настанову прокуратора: тягти ниточку з клубочка легенько, нiжно, не
смикаючи. I з тiсу митi, коли вiн нитку смикнув, подiу ринули стрiмголов,
ламаючи намiри, задуми й сподiвання.
- А! - пiдняв Луцiй Галл великий палець, жест надто вiдомий на
побойвиськах гладiаторiв.
Веселий Герман урвав мову, випускаючи Марiю з тенет оманливих слiв.
Мову забрав слiдчий.
- Марiс, - запитав вiн поблажливо, - просвiти мене старого, чим тебе
принадив Iсус? Я бачив його - маленький, непримiтний чоловiчок, сварливий,
нiколи й не посмiхнеться. То чим вiн тебе узяв, таку гарну?
- Розумом, - впевнено вiдповiла вона.
- А не грiшми? - лукаво примружився Луцiй.
- Грiшми беруть iншi, кому розуму не треба...
- I багато ти заробила?
- Стане на масток.
- От мене й дивус, чому ти мовчиш про того скнару, що зазiхас на твоу
заробленi грошенята?
- Ви про Iуду?
- Авжеж, про нього.