"Раса Iванченко. Ciтi життя i смертi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

правив суд, дiлив землi, зневажливо косував у бiк Рюрикових братiв, що
сидiли у пiвнiчних слов'янських землях. До них втiкали з Новгорода тi, хто
не витримував здирства варягiв.
Найбiльше люду бiгло на Бiлоозеро, де сидiв Сип║ус. Чоловiк вiн був
тихий норовом, хоробрий серцем i не жадiбний до чужих надбанкiв.
Вдовольнявся малим, не зазiхав на велике багатство. Час гайнував на ловах,
не раз тонув у Шекснi, не одному туру скрутив роги у двобо┐, любив
застiлля i тихi бесiди бiля вогнищ десь у пущi чи при водi. Син║ус був
добряком, не тiльки для мiсцевого люду - iз племенi весi, але й до рiзним
пришедькiв. Ото й бiгли сюди i новгородцi, i полочани. Особливо пiсля
того, коли ки┐вський князь Оскольд побив полоцького Iзяслава i посадив там
сво┐х людей.
Iзяслав попросив тодi пiдмоги у Рюрика i Ольга. Вони послали на Полоцьк
дружину Трувора, що сидiв у Iзборську. Полочани пiднялися проти Iзяслава i
Трувора, але цi владцi жорстоко ┐х придушили. Недовго торжествували
переможцi.
Одного разу Iзяслава знайшли мертвим на снiгу бiля його намету. Трувор
же став володарем не лише в Iзборську, але i в Полоцьку. Ой як же
свавiльно правив чужинець у полоцьких кривичiв! Вiн уже важив i на
Смоленськ, вiд якого йому вiдкривалась дорога на Ки┐в...
Отодi занепоко┐вся у Новгородi Ольг. Довго радився з Рюриком. А через
кiлька днiв сам повiв Рюрикову дружину па Полоцьк. Загнав сього варяжина у
заплаву рiчки Полоть i потопив його разом зi всi║ю дружиною у бездонних
лiсових болотах. На полочан же наклав тяжкi потяги. I знову побiгли па
Бiлоозеро натовпи людей. Син║ус же з того багатiв, бо, де люди, там ┐хнi
невтомнi руки зводили градки й погости, вирощували ллiб i худобу. Син║ус
тiльки мружив очi та крутив кiнчик свого чорного вуса.
I тодi Ольг послав до нього свого гiнця:
- Вiддай землю Бiлоозерську Рюриковому сину - Iгорю.
Син║ус скликав вiче. Радились недовго. Один старезний дiд цюкнув
поперед себе ковiнькою, сказав:
- Якщо шулiка унадиться до курчат, йому треба утяти крила, iнакше усiх
понищить. - Потiм зиркнув на гiнця й додав: - На тому сто┐ть наша земля.
Передай се Рюрику...
З тим i повернувся гонець до Новгорода. А через мiсяць Рюрик покликав
до себе на гостину молодшого брата свого Син║уса укласти мир. Розважливий
володар Бiлоозер'я швидко склав рядпицю на мир, по┐хав назад, але додому
не повернувся. Мовили, нiбито на ловах його заколов розлючений вепр!
Пiсля смертi Сиii║уса старий Рюрик, нарештi, став ║диним волостелем
усiх новгородських п'ятин. I то все равдячуючи спритностi Ольга, першого
його радника. Ольг же вознiсся ще вище. Став дядьком-навчителем при синовi
Рюрика - при Iгорi. А в руках сво┐х тримав усю Новгородщину.
Великий град на Волховi зцiпив зуби. Рюрика називали тепер не соколом,
навiть не шулiкою, а вовком, вовчищем.
Та на нашiй землi не бува║ нiчого вiчного - нi лютих морозiв, нi
п'янких весен. I в Новгород пiсля зими прийшла буйна весна. Теплим вiялом
змела глибокi снiги, i пiдсохлi пагорби на узлiссях задивилися в небо
бузковими очима волохато┐ сон-трави i синiх пролiскiв. Заграв батечко
Волхов високими пiнистими хвилями. Вирвався з берегiв, зiрвав i понiс на
сво┐х бiлих гребенях мiст; залив дерев'янi мостили вулиць.