Художник О. Довгаль

Подорож “Комети” триває

Знову гуркіт двигуна… Затиснута в своєму пружному ліжку, Ольга не бачила, як швидко віддалялась од них гостинна Троянда. Коли гази в соплі перестали бушувати, і всі підвелися, міжпланетна станція виднілася на екрану квіточкою, нарешті, зовсім зникла.

Тепер локатор обмацував уже Місяць, Ольга наділа захисні окуляри і припала до Ілюмінатора, в який било сонце. Гігантські вогненні вихори здіймалися на ньому. А поряд, на чорному фоні, яскраво світили зірки…

— Подивіться! — вигукнула Ольга. — Он комета. Біля самісінького Сонця. А хвіст який пишний!

Іван Макарович повернув голову, ствердно кивнув:

— Так, це комета, але яка?

Він підвівся з крісла, відхилив його сидіння — там була складена спеціальна бібліотечка — і дістав каталог-довідник. Пильно шукав, але ніяк не міг знайти поміченої Ольгою комети. Обличчя його повеселішало, він подивився на дочку потеплілими очима;

— Схоже, що ти відкрила нову комету! В каталогах її немає.

Загорський навів на Сонце і на невідому мандрівницю об’єктив кіноапарата.

— Нова комета “Ольга Плугар” зафіксована!

— Передайте радіограму, — сказав Іван Макарович, — а назву кометі дасть вчена рада Пулковської обсерваторії.

Загорський радирував координати поміченої комети, Ольга дивилася на неї і дивувалася, що комету не затоплює сонячне проміння.

Михайло Мілько сидів у своєму кріслі, згорбившись, уп’явшись очима в щит з різноманітними приладами. Це ж уже й посадка скоро — посадка на іншу планету… Небезпечна, рискована посадка.

Загорський поправив на грудях мікрофон з чорною ебонітовою трубкою: приготувався передати на Землю радіограму.

Та ось обличчя його чомусь стало заклопотано-тривожним, насупилися брови. Він повернувся до Івана Макаровича:

— Передавач не працює.

— Причина? — Іван Макарович відхилився від ілюмінатора і пильними очима подивився на радиста.

— Вийшла з ладу зовнішня антена,

— Можете полагодити зараз?

— Спробую.

— Гаразд. Спробуйте, товаришу Загорський,

Радист підвівся з свого крісла, узяв скафандр і почав одягатися. Ольга з цікавістю, навіть із прихованою тривогою дивилася на юнака. Невже він вийде з ракети? Вони ж мчать з такою величезною швидкістю! І навіщо батько дозволив йому?

Коли Загорський одягся, Іван Макарович перевірив електричну обігрівальну сіть скафандра і спитав:

— Як ви дихаєте, Загорський?

— Добре, кисень подається в достатній кількості, — почувся приглушений голос радиста.

— Беріть, що треба, зараз вийдете.

В Ольги аж мороз пробіг поза шкірою. “Зараз вийдете…” Куди? У простір між Місяцем і Землею? Це ж безодня!..

Взявши запасні штирки антени і схожі на фари рефлектори з їжачками тонких дротиків усередині та потрібні інструменти, радист зайшов у повітряний шлюз.

— Знаєте, Загорський, — радив Іван Макарович, — я думаю, що краще там не дивитися нікуди, окрім ракети… Головне — обережність!

Микола закрив за собою двері шлюзу…