"Микола Хвильовий. Синi етюди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

До великоднiх свят було сiро, холодно, першого (паски святили)
заяснiло, весело, тепло. I другого. Потiм знову дощi. Вiруючi думали, що
це знамення, i Карк сьогоднi трiшки збентежений: бачив колись комету з
хвостом, чогось тепер зелена, бiля Орiону... Нащо комета? А земля
одiрветься-таки вiд сонця й полетить у провалля. I тодi будуть смiшнi
революцi┐ й автокефалi┐. Буде тiльки дим. Дим заповнить повiтря, i буде
первотвiр.
- Христос воскрес iз мертвих!..
У церквi спiвали мелодi┐ з Леонтовича - кажуть, вiн загинув химерно
однi║┐ зелено┐ ночi, а це було взимку, а його композицi┐ французькi дiти
спiвають, а в нас у церквi, з ладаном. Вийшов iз церкви.
Виходило свiтло, виходило темно, i йшла за обрiй, щоб бiльше не
повернутися. Шумiли трамва┐, часом давили людей, а назавтра об'ява:
Комендант мiста наказу║..
Колись Карк бачив, як авiомобiль задавив велосипедиста. Летiли обидва.
Що думав велосипедист? I уявив: Сиваш, тривожна нiч, море i 10 000.
Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедiя iнтелiгенцi┐ Лiвобережно┐
Укра┐ни...
...Нюся. Вона така лагiдна, а вiзерунки нагадують гетьманщину.
Було сумно.
Вечорами сидiв з Нюсею або ходив до вiдомого укра┐нського дiяча - з
боротьбiстiв - з рудою борiдкою.
Слухав його плани за те, як утворити нову партiю,- викинути "Р" з РКП,
викинути "У" з КП (б) У, утворити ║дину КП. Це фантазiя, це романтика.
Укра┐нський дiяч ще видавав поганенького журнала й не мiг його видавати
- самоокупа║мiсть сувора, а в нiм не було нiмецького Духу.
I була лагiднiсть i скорбота в сiрих очах, i було м'яке тiло.
Фантазi┐ розцвiтали пiд блакитним небом.
Блакитне небо проточувалось на всi вулицi великого промислового мiста.

XI

Зазеленiли мiськi садки. Виходили няньки й дiти, i тут же блiдi обличчя
з вокзалу - невiдомi, невiдомо, в невiдомiсть. I хотiлось кохати i не
хотiлось кохати.
Редактор Карк виходив у зоологiчний сад i прислухався до неясного шуму,
що туманiв мiж дерев.
Тягнуло кудись, а на серцi наростало слизьке, наростала злiсть на всiх.
У редакцi┐ вiн не хотiв стрiчатись. Не говорив iз вiдповiдальним. Про що
говорити?
Була й на нього злiсть. Росла. Торiк думав: раrvеnu, а вiдповiдальний
рiс, i була вже злiсть. Образливо було за себе, за руду борiдку, за тисячi
розкиданих по Укра┐нi невiдомих i близьких. А вiдповiдальний рiс, знову
лаяв iнтелiгенцiю, i хотiлось плюнути йому межи очi за його неправду, за
його лицемiр'я. Годинами стояв бiля букiнiста, а недалеко бандурист
набринькував про славу Укра┐ни.
Пiшов до Нюсi. Нюся розказувала про козаччину, про боротьбу
укра┐нського народу за сво║ визволення.
Тодi вiн говорив - суворий, нiби з борами говорив:
- Нi, Нюсю, я так не можу. Менi важко. Мене оточують люди, а хто вони?