"Микола Хвильовий. Синi етюди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

провозять свинi з околицi - гурток матросiв умирав у нерiвнiй боротьбi з
ворогами, умирали на автомобiлi, коли барикади посувались на пiвнiч -
iнсургенти йшли на пiвнiч, а в проваллi раптово зацвiла Венера.
Редактор Карк дивився на вiкна: там Чепiга й теж зацвiла. Йшла синя нiч
i налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повiтря - коридори
довгi, темнi - установ. А в мiщанських домах тукали, мабуть, годинники.
Тукали, одмiрювали простори по культурних, некультурних вiках, згадували
революцi┐, не знали революцiй - народнi бунти, селянськi повстання,
Хмельниччина, Павлюк, Трясило...
I дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кiнча║ться життя, а
степи Укра┐ни теж голубi - асоцiацiя з небом. Думав:
- Чого так вабить-гуди - там же смерть? Може, тому, що голуба?
Потiм повертав додому. Бiля цього магазина - тут тепер державний
шоколад продають - одного зимового ранку вiн зустрiв нову владу. Згадав,
як шумувала Укра┐на,хохол упертий чоловiк, а може, тут десь проходив
Сковорода Григорiй Савич, великий укра┐нський фiлософ, а тепер, кажуть,
могила бур'яном поросла й бджоли не гудуть бiля дупла, тiльки пчiлка iнодi
пролетить, i шумують революцi┐, повстання на Укра┐нi знову.
Григорiй Савич Сковорода - так росiйська iнтелiгенцiя любить:
Григорiй Савич, Нiколай Романович, Владимир Iллiч, Тарас Григорович. I
║сть. у цьому якась пiвнiчна солодкiсть, упертiсть, i калузькi нетри, i
Iван Калита,- i московська сила - велика велетенська, фатальна, вiд
варязьких гостей iде. I нема тут вишневих садкiв - на вишнях у червнi
проростають зорi - i нема тут лунких дiвочих пiсень - далеких, край села,
а то в заводському посьолку, або коли з сапками йдуть, а навкруги ┐х
зелено, а за ними з цукроварнi ледве-ледве манячить у лiтнi, яснi ночi
дим.
Дим... Подумав, що над Укра┐ною завжди був дим, i вся вона задимилась у
повстаннях, задимилась у муках, огонь iшов десь у землю, тiльки на Дiнцi
спокiйно думали й упирались у небо димарi. I був огонь, i теж - велика
велетенська сила, фатальна, тiльки вiд варязьких гостей вона не йшла.
Коли Карк зiйшов на мiсток, бiля лiхтаря його зупинили.
- Пачiстiм!
Здивувався: уночi? Подивився на хлопчиська - очi благають. Поставив
ногу на пiдставку, але згадав, що грошей нема. Пiшов. I згадав, як багато
тепер дiтей на вулицi - з щiтками, з цигарками, стiльки бачив у Яссах чи в
Бакеу, в Румунi┐ - там багато кафешантанiв, добрi скрипники, а в горах
┐дять мамалигу, живуть iз свиньми, там же носяться вiтри, а збоку
Карпатськi й Трансiльванськi гори, снiговi верхiв'я... Коли в Румунi┐ буде
революцiя?
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
Лопань теж ма║ свою iсторiю: на березi багато калу й дохлi конi, а
вчителi гiмназi┐ i досi ловлять удочками рибу й думають - про минулi днi,
коли фунт бiлого хлiба коштував три копiйки, а пiвпляшки - двадцять
чотири.
Лопань теж ма║ свою iсторiю - вона не знала революцi┐, вона не бачила
революцi┐, бiля не┐ проходять червонi крамарi, на нiй теж зрiдка
появляються кайори. Розмова:
- Що за свiтла нiч, а на душi темно: нема простору. Чека. Госпуп. Ех
ти, життя прокляте! Другий голос: