"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хто ┐┐ зведе? I, крекчучи, почала вставати.
Але ж хiба це мiсяць так свiтить? Ген, за воринням, жахкотить того
вогню, наче хура хмизу горить. Поволеньки злазила на долiвку - i хата
попливла, закрутилась. Добре ж побито ┐┐, добре змордовано, щоб вас так
свята земля мордувала. Що ступiнь - то все на тебе пада║, а перед очима
кружала, наче решета, повнi блакитного жару.
Горiла вся Соболiвка. Кожна хата мала золотий верх, була вшита не
снiпками, а миготливими язиками полум'я, якi струменисте збiгали догори, а
то зненацька iскристий вiхоть виростав, виростав - i сягав мало не до
неба.
Меланка вiдчувала, що той жар почина║ пекти ┐┐ тiло. Одiйшла на
задвiр'я - ┐┐ хата стояла незачепана i, освiтлена з бокiв, здавалось,
ось-ось також спалахне. Меланка пройшла по межi, але й тут було важко
дихати, бо дим котився на не┐, i часом на город лягали кривавi смуги. Вона
одступила ще далi, ближче до берега, i тут, помiж лозами, пiд обвислим
вербовим вiттям, теж не було чим дихати. Немов мiж небом i землею
повигоряло все повiтря, а зостався лише дим, дим, дим...
Пiшла через кущi, i тут якийсь клубок пролетiв перед нею i з шумом упав
попереду, застрявши помiж лозою. Меланка спинилась, приглядаючись, а потiм
- якась спорожнiла й байдужа - рушила прямо на той клубок. Це був пiвень.
Меланка пiдняла його й притулила до грудей.
Вiд села долинули пострiли, i вона стала. Потiм звернула лiворуч,
перебрела, спотикаючись, через верболози - й опинилась у полi. Йшла i
йшла, притискаючи пiвня до грудей. Опинившись на горбку, знову глянула на
Соболiвку - вiддалiк пожежа здавалась не така бурхлива, хати догоряли
рiвно й спокiйно.
Пiвень у ┐┐ руках мовчав. З його очей стримiли, зда║ться, тремтячi
вiстря вогнистих шпильок.