"квген Гуцало. Княжа гора (Укр.)" - читать интересную книгу автора

за молодчика та за бравого,
вже старе назад та не вернеться...
На лицi в бiло┐ хати - дво║ вiкон, мов очi, згори сiрi║ витьопана
негодою солом'яна стрiха, наче хата сiрою хустиною перев'язалась по самi
брови. Мальви цвiтуть помiж хатою й грушею, а пiд грушею - збитий iз дощок
стiл, за яким обiдали чи вечеряли погiдними днями лiта.
А коли це лiто густо пахло городиною й садовиною, аж дзвенiло
нерозбавленою синькою далини, тужило горлицею в липах?
- Дiду та бабо, хто мiй батько?
Дiд Гордiй начебто й не почув над глиняною розмальованою мискою, в якiй
парували молочнi галушки, а баба Килина зронила слова - як павутинки:
- Питай у матерi.
- Хто твiй батько? - аж перегодя перепитала мати голосом солодким, як
гречаний мед. Полилась поглядом за похиленi ворота, наче очiкувала, що
хтось появиться ось зараз iз зеленого виру горбато┐ вулицi. - Вiтер...
- Хто? - не йнялось вiри.
- Авжеж, синку, не бува║ без батька, отож батька ма║ш, вiтер - батько у
тебе.
- Вiтер? - тужили очi. - Який вiтер?
- А вiтер iз Княжо┐ гори.
Висока Княжа гора чорнiла лiсами скраю села, зi збри-жiв-хащiв де-не-де
прозирали самотнi хати, наче хтось розгубив перламутровi мушлi, що
бережуть та║мницi.
- А чом у метрицi записано, що батько - Данило?
- У метрицi записано Данилом, а так - вiтер... Вiтер iз Княжо┐ гори...
Дивно спухають щоки, очi бубнявiють, губи вихоряться - й смiх вихлюпу║
з душi, бурунить iз горла, як весняний бурчак.
- Мати! Неси хутчiй миску!
- Навiщо тобi миска?
- Мати, неси хутчiй ложку та ще вкрай хлiба!
- Ложку ма║ш, i хлiба накраяно.
- Ось дiд Гордiй!.. Ось я!.. Мамо, я вiдсунусь вiд дiда, а ти отут
помiж нами на столi постав миску, а в миску насип галушок! - Крiзь
iскристi бризки смiху слова прориваються, мов срiбнi краснопери проти
рiчково┐ течi┐. - Хай помiж нами сяде вiтер iз Княжо┐ гори, хай пообiда║,
бо хiба ж не виголодався там, у пущах!.. Гей, вiтре Даниле, ходи-но з нами
обiдати!
- Вiтер не голодний, - каже баба Килина. - Йому в лiсi ║ що з'┐сти й
випити, в лiсi багато всякого добра.
Дiд Гордiй наче й не чу║ балачки, бо йому вуха завiшано сивою хмарою.
- Дитино, вгамуйся, - каже мати, - вiтер сам себе в обиду не дасть.
Бiжить до хати, приносить iз хати полумисок i розмальований у червонi
вишнi великий ополоник, налива║ iз засмаленого горняти молочних галушок до
полумиска.
- О! - й сльози на вiях мерехтять, як мокрий снiг. - Сiдай,
батьку-вiтре Даниле! Бо вi║ш скрiзь, а дома найкраще!.. ┐ж, мати ще
пiдсипле, ┐ж, у погрiбнику ║ ще кисляк у гладущику, i хлiб iще ║ на
миснику, й старе сало в мiшку у коморi висить на гаку, й iще сушеницю
торiшню не по┐ли, ║ пшоно, ти ┐ж, вiтре-батьку, ┐ж, батьку-вiтре...
Сльози бризкають з очей, наче опиня║ться в мерехтливому кущi з