"квген Гуцало. Княжа гора (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дзвiницi,
серпокрилий мiсяць висить над самiсiнькою Княжою горою, наче гора й
сьогоднi, як завжди, примiря║ собi золоту корону, й корона ця ой як личить
Княжiй горi, але й сьогоднi вона, розбиваючись на скалки в днiпровськiй
течi┐, сплива║ до обрiю, вже скоро потоне в iмлi, що страдницьки блiдне,
й у цiй страдницькiй iмлi проступа║ гранiтний хрест бiля дзвiницi, пiд
тим хрестом у старовину поховано першого сiльського батюшку, малий Гордiй
iз матiр'ю спинаються до того хреста крутою стежкою, а стежка вислиза║
з-пiд ┐хнiх босих нiг, вони хапаються руками за траву, а росяна трава
порска║ мiж пальцiв, наче шовк-дим, а в ┐хнiх вухах дзвенить дзвiн у
причiлкову шибку, i крик у ┐хнiх вухах ширя║ шулiкою, церковний сторож
б'║ться в хату: "а йдiть-но хутчiй до дзвiницi, годувальник ваш забарився
бiля дзвiницi, ото й до хати нема",
вже видерлися стежкою вгору, здолали церковну огорожу, вже бiля
дзвiницi, вже хрест сiрi║ на батюшчинiй могилi, наче гранiтна й острашлива
квiтка розпачу людського, гранiтна квiтка скорботно┐ ║дностi людини зi
свiтом посейбiчним та свiтом потойбiчним,
а на цьому хрестi розiп'ято ┐хнього батька-годувальника, який ще вчора
зранку з такими самими бiдаками подався дiлити реманент на панськiй
економi┐, i ось куди пролягла його дорога з економi┐, хто ж це з панських
посiпак розiп'яв його на хрестi, шию пов'язавши батьковi заморським
шовком, що сизими струменями хлюпоче на вiтерцi, й руки йому так само
шовком прив'язавши, й нiженьки шовком докупи спутавши, це ж нiколи батько
┐хнiй не ходив у заморських шовках, а тепер ось як високо пiшов у шовках
панських,
як вони вдвох з матiр'ю той хрест важкий вергали, з могили батюшчино┐
вириваючи, а хрест не пiддавався, наче батюшка з могили не вiддавав
хреста, обома руками тримаючись, а таки вирвали хрест iз чiпких батюшчиних
рук, таки виважили з землi, припали грудьми до грудей батька-годувальника,
а серце не б'║ться, припали вустами до вуст батькових, а вуста не дихають,
заглянули очима сво┐ми в очi батька-годувальника, а очi батьковi не
бачать, уже сизою росою покрилось батькове лице, й роса сиза на батьковому
лицi наче барвiнковою синню береться, наче батькове лице свiта║ стиха, бо
вже й у селi свiта║, з-за Княжо┐ гори прибува║ цiлющого свiтла, та не може
досвiтн║ цiлюще свiтло воскресити батька,
i, розiп'ятого на хрестi, понесли його вiд дзвiницi, бо й люди наспiли
на помiч, спустились вiд церкви на шлях, тут 'i сонечко проснулось, а
лежить батько на хрестi, наче живий, зда║ться, зведеться ось-ось, щоб
покарати губителiв сво┐х, а село вже прокинулось - i йдуть та йдуть за
батьком до само┐ хати, цiле море людське зiбралось бiля хати, поклали
хрест пiд яблунi, саме яблунi вiдцвiтали, й цвiт яблуневий капа║ на
батькове лице, наче яблунi плачуть, ох, дитино моя, а матiр вiд батька
вiдiрвати не можуть, вона сама пнеться на хрест, i мене вiдiрвати вiд
батька не можуть, i я з матiр'ю пнуся на батькiв хрест, ох, внуку,
суботонька - то збiрний день,
недiлонька - то весiльний день,
скiльки там часу минуло по батьковiй гибелi, я на островi посеред
Днiпра пасу з хлопцями череду, аж дивимось iз острова на берег - i очам не
вiримо, бо й як ти очам повiриш, коли попiд кручами там верхи на конi
хтось ┐де, ми скочили на ноги, дивимось на коня й на верхiвця дивимось, бо