"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу авторапро Агатангелове горе, чи може й не думав нiчого. Впрочiм iгумен мов
нарошно понищив голос i так палкий: - I смак же в нього, в чужинця, особливий! Велить собi у свята варити страву зi самих нiжних городовин у сумiш з раками, сморжами i я║шним тiстом на маслянiй пiдливi. А в будень просить щораз брескву в пластинках до меду, закроплювану вином... Аскет зiтхнув непомiтно для себе самого i дивувався без краю: - Над свiтом як бусьол перелiтав, це видно... Заговорить про стару Родну, де полочуть золото Темплярiйцi, i бачиш, як вiн там на вечiрнiх чатах в степовiй тирсi Половчина, жовтопику пiдгляда║... Дарма, що схiдний виссон на ньому, його лице кричить, що воно: пiвнiч, що вiн iз вiкiнгiв, i мабуть не розкрашу║ нiчого, коли каже, що з Акселем, ║пископом Люнду приятелював, пiд престольне мiсто основний камiнь клав... Тiльки тодi як мiг вiн рiвночасно в монастирi святого Галя бути цим, якого звали там колись Еккегардт IV? Одно слово: маг... Iгумен потер чоло у хвилястих борознах вiд вражiння i шепотiв спроквола, нiби це вiн сам став у думках бузьком, що знявся понад хмари: - Гельфт... Сi║на... Кордова... - золотi льви Фрибурга... В цiй хвилi пронизав сумерк зов iзвисока, нiби свист коса, заскоченого бурею, яка рве птиче пiр'я з вiтром i б'║ наляканим спiваком об гущу листя, в круговоротi лискавок i тьми. Свист тремтiв, рвався i падав додолу, дарма, що сутiнки розсрiблив погiдний мiсяць i гiлля стелилося без руху, як у казцi... Це було так, нiби чужинцева душа не находила .собi мiсця вiд дикого неспокою. - Iбн-Гор кiнчить день, по-свойому... Дивний вiн, справдi, а Iгумен вiв тепер гостя на збiчнi, високi сходи, промiж поруччя теж оплетене п'ялуном в квiтках, рясних, як наглий дощ. Плеснув двiчi долонею в дверi: вони нiби нерадо подалися всп'ять i ось заяснiло димне нутро клiти, розсвiчено┐ широким угарком зi скапами воскових слiз. Рiвночасно з якогось мiсця на стiнi, промiж порозвiшуванi химерно фетишi чи трофе┐, запалало назустрiч обом око в чорних i бiлих красках, з зiницею, як меч. Впрочiм кiмната закинена була всяким несамовитим приладдям, яке годилося хiба на це, щоби його жбурнути мiж побите череп'я, в обрив. Та обрiзки пергамену з незбагненими математичними формулами, рiжновиде камiння й течi з металiчним виблиском у струнких склах засвiдчували тiльки що покиненi, незрозумiлi чи┐сь зусилля... Чужинець стояв без руху край стола, на якому валялися карти до тарока, з обличчями святих у круглих сяйвах, - зi знаменами ┐х побiд для Бога. На вид гостей Iбн-Гор похилив голову i склав руки на грудях, без слова. Його лице з насуненою на брови плахтою кутали грубi тiни. А Добриня косо розглядав хлам мага i була хвилина, коли рубiн, шлiфований ромбо┐дом, з теплою, як мiд, iскрою на верхiвлi фiгури чимось зацiкавив його. Хотiв звернути до чужинця свiй запит просторiки, коли зайвим рухом звернув з-пiд рук скриньчину, писану в кола i зорi, пiд хитрим засовом... Вона вдарила з силою об долiвку i розскочилася настяж: змiст ┐┐, кiлька десяткiв пергаменових листiв майнув пiвкругом у повiтрi, як кабалiстичне вiяло. Iбн-Гор звився лисицею понад долiвку, та Добриня випередив його на пiвскоку i захопив обiруч жмут писаного листя. Промiж рамена мага вiн |
|
|