"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

про Агатангелове горе, чи може й не думав нiчого. Впрочiм iгумен мов
нарошно понищив голос i так палкий:
- I смак же в нього, в чужинця, особливий! Велить собi у свята варити
страву зi самих нiжних городовин у сумiш з раками, сморжами i я║шним
тiстом на маслянiй пiдливi. А в будень просить щораз брескву в пластинках
до меду, закроплювану вином...
Аскет зiтхнув непомiтно для себе самого i дивувався без краю:
- Над свiтом як бусьол перелiтав, це видно... Заговорить про стару
Родну, де полочуть золото Темплярiйцi, i бачиш, як вiн там на вечiрнiх
чатах в степовiй тирсi Половчина, жовтопику пiдгляда║... Дарма, що схiдний
виссон на ньому, його лице кричить, що воно: пiвнiч, що вiн iз вiкiнгiв, i
мабуть не розкрашу║ нiчого, коли каже, що з Акселем, ║пископом Люнду
приятелював, пiд престольне мiсто основний камiнь клав... Тiльки тодi як
мiг вiн рiвночасно в монастирi святого Галя бути цим, якого звали там
колись Еккегардт IV? Одно слово: маг...
Iгумен потер чоло у хвилястих борознах вiд вражiння i шепотiв
спроквола, нiби це вiн сам став у думках бузьком, що знявся понад хмари:
- Гельфт... Сi║на... Кордова... - золотi льви Фрибурга...
В цiй хвилi пронизав сумерк зов iзвисока, нiби свист коса, заскоченого
бурею, яка рве птиче пiр'я з вiтром i б'║ наляканим спiваком об гущу
листя, в круговоротi лискавок i тьми. Свист тремтiв, рвався i падав
додолу, дарма, що сутiнки розсрiблив погiдний мiсяць i гiлля стелилося без
руху, як у казцi... Це було так, нiби чужинцева душа не находила .собi
мiсця вiд дикого неспокою.
- Iбн-Гор кiнчить день, по-свойому... Дивний вiн, справдi, а
найдивнiший, коли наслiду║ спiв птиць.
Iгумен вiв тепер гостя на збiчнi, високi сходи, промiж поруччя теж
оплетене п'ялуном в квiтках, рясних, як наглий дощ. Плеснув двiчi долонею
в дверi: вони нiби нерадо подалися всп'ять i ось заяснiло димне нутро
клiти, розсвiчено┐ широким угарком зi скапами воскових слiз. Рiвночасно з
якогось мiсця на стiнi, промiж порозвiшуванi химерно фетишi чи трофе┐,
запалало назустрiч обом око в чорних i бiлих красках, з зiницею, як меч.
Впрочiм кiмната закинена була всяким несамовитим приладдям, яке
годилося хiба на це, щоби його жбурнути мiж побите череп'я, в обрив. Та
обрiзки пергамену з незбагненими математичними формулами, рiжновиде
камiння й течi з металiчним виблиском у струнких склах засвiдчували тiльки
що покиненi, незрозумiлi чи┐сь зусилля...
Чужинець стояв без руху край стола, на якому валялися карти до тарока,
з обличчями святих у круглих сяйвах, - зi знаменами ┐х побiд для Бога.
На вид гостей Iбн-Гор похилив голову i склав руки на грудях, без слова.
Його лице з насуненою на брови плахтою кутали грубi тiни.
А Добриня косо розглядав хлам мага i була хвилина, коли рубiн,
шлiфований ромбо┐дом, з теплою, як мiд, iскрою на верхiвлi фiгури чимось
зацiкавив його. Хотiв звернути до чужинця свiй запит просторiки, коли
зайвим рухом звернув з-пiд рук скриньчину, писану в кола i зорi, пiд
хитрим засовом... Вона вдарила з силою об долiвку i розскочилася настяж:
змiст ┐┐, кiлька десяткiв пергаменових листiв майнув пiвкругом у повiтрi,
як кабалiстичне вiяло.
Iбн-Гор звився лисицею понад долiвку, та Добриня випередив його на
пiвскоку i захопив обiруч жмут писаного листя. Промiж рамена мага вiн